З ким поведешся, від того і наберешся

Жили собі на світі троє братів Сорокопудів. Старший з найменшим родичалися, а середульший нічого не знав про своїх братів.

А все через те, що, коли він був ще зовсім малий, їхню маму убив Шуліка і Сорокопудів виховали сусіди.
Найстаршого брата, якого потім назвали Сірим Сорокопудом, прихистила Сорока. Середульший брат просто Сорокопуд виріс у гнізді Дрозда. Найменшого брата Жулана взяла до себе Сойка.

Повиростали брати й розлетілися. Сірий Сорокопуд поселився на акації, Сорокопуд — у вишняку, а Жулан — у терновищі.
Жили брати, поживали, й кожен по-своєму розуму набирався.

Середульший Сорокопуд жив самотою й дуже нудився тим. Він уже навіть почав думати, що в кожному садку живе тільки одна пташина родина, й казав так: «У хаті — один господар, і в садку — одна пташка. Так має бути».

Якось залетів Сорокопуд у сусідній сад і здивувався — скільки там синичок в’ється, аж листя на деревах дзвенить од їхнього щебету. Сорокопуд хотів розпитати в синичок, чому це так, а синички сахаються від нього, неначе од Кібця.

— Чому ви од мене тікаєте?! — гукнув Сорокопуд здалеку.

— Ти не робиш людям добра. Ні людям, ні птахам,— пояснила Мухоловка. Вона не боялася Сорокопуда, бо вміла так прудко шугати між гіллям, що жоден хижак не наважувався за нею ганятися.

— А як же те добро роблять? — запитав Сорокопуд, та до нього вже ніхто не обізвався.

Посидів Сорокопуд, роздумуючи над словами Мухоловки, але ні до чого не додумався й полетів шукати поради в Сірого Ворона: його вважали дуже старим і мудрим птахом.

— Скажи, Вороне, як можна людям робити добро? — чемно запитав Сорокопуд і низенько вклонився.

— Добр-ро? — здивувався Сірий Ворон.

— Так, я хочу людям і птахам робити добро. Може, тоді синички не будуть обминати мій сад.

— Дур-рень! — розреготався Сірий Ворон.— Нехай люди нам скажуть спасибі за те, що ми є на світі.

— Чому?

— Бо ми своїми кр-рильми тримаємо землю й обертаємо небо.

— Не може бути,— засумнівався Сорокопуд.— Земля дуже велика, а птахи такі малі.

— Але ж ти подивися, скільки у небі птахів,— повчав Сірий Ворон.— Може, ти скажеш, що й камінь може літати, як птах?

— Ні, камінь літати не може. Це всі знають.

— А земля — це і є великий камінь. Він теж би впав у чор-рну пр-рір-рву. А наші кр-рила тр-римають землю у голубому небі. Затямив? Тепер-р ти не будеш запер-речувати, що я наймудр-ріший сер- ред вас?

— Так, ти наймудріший,— погодився Сорокопуд,— але ж я хотів навчитися робити добро людям і птахам.

— Такими др-рібницями не займаюся,— хвалькувато сказав Сірий Ворон і відвернувся від Сорокопуда.

Згадав тоді Сорокопуд свого названого батька Дрозда і полетів до нього за порадою.

— Ти добре вчинив, що вирішив допомагати людям,— похвалив Сорокопуда Дрозд і сказав: — Лети в сад та визбируй гусінь, жуків і личинок. Вони дуже шкодять деревам. За цю роботу люди скажуть тобі велике спасибі.

Подякував Сорокопуд і полетів братися до роботи.
Садівникові сподобався працелюбний помічник, і він почав охороняти гніздо Сорокопуда.
Веселіше стало жити Сорокопуду, але синички й далі не навідувалися в його вишняк.

«Вони, мабуть, ще не знають, що я вже навчився робити людям добро,— подумав про синичок Сорокопуд і втішив себе: — Але вони обов’язково про це довідаються й оселяться в нашому садку».

Якось до Сорокопуда в гості залетіла Сорока. Сіла на гіллячку біля Сорокопудового гнізда, вив’язала чорну хусточку собі на голові й промовила лагідно:

— Гарні вишеньки вродилися. А чи ж солодкі вже?

— Я вишень не їм,— сказав на те Сорокопуд.

— Ой, неправда твоя,— заусміхалася Сорока.— Глянь он, як твої груди вишневим соком облиті.

— То в мене пір’я таке,— мовив Сорокопуд.— Батько Дрозд казав, що то ранкова зоря так мене пошанувала. За те, що я люблю рано вставати до роботи.

— Ну гаразд,— махнула хвостом Сорока і перелетіла на іншу гілку, де росли великі вишні. Наїлася, а потім сказала Сорокопуду: — Обжився, запанів. Запросив би колись братів своїх у гості. Сидиш тут самотою, як на хуторі.

— Яких ще братів? — здивувався Сорокопуд.— Окрім Дрозда, у мене ніякої рідні немає.

— Але ж ти не Дрізд, а Сорокопуд,— хитрувато примружилась Сорока.

— Сорокопуд, але мій названий батько ніколи не казав про братів.

— Твої брати Дроздові не до вподоби,— сказала на те Сорока.

— Як же їх хоч звати?

— Старший — Сірий Сорокопуд, а менший — Жулан. Тільки твої брати не такі мошкоїди, як ти,— зауважила Сорока.— Вони як дізнаються, що ти лише хрущами та ведмедками дітей годуєш, то й знатися з тобою не схочуть.

— А що ж вони таке їдять?

— Те, чого у твоєму садку немає,— натякнула хитра Сорока.

— Що ж саме?

— Про це ти у братів запитай.

— А вони на мене схожі? — поцікавився Сорокопуд.

— Аякже. Усі брати між собою схожі.

— Як же мені їх побачити?
-— Завтра зранку я приведу їх до тебе в сад. Чекай гостей,— пообіцяла Сорока.

Вона проковтнула ще одну вишню, подякувала Сорокопуду й полетіла до терновища.
Тим часом Сорокопуд готувався до зустрічі.
Наловив жуків, ведмедок, павуків і понасиляв їх на тоненькі гілочки, причепурився, причесався, почистив пір’ячко на крильцях — сидить, перемитий, радіє.

Аж ось над вершечками дерев майнув Сорочачий хвіст, а потім і сама Сорока всілася на розлогу вишню.
Поряд з нею опустилися два незнайомих птахи.
Один — великий, завбільшки з Дрозда, а другий — маленький, рудий, з пурпуровим пір’ячком на боках та грудях.

— Ну, здоров! — першим привітався до середульшого брата Сірий Сорокопуд.
— Чок-чок-чок! — відповів Сорокопуд.
— О,— зрадів старший брать— так вітаються тільки у нашій родині. Тепер я вірю, що ти мій брат.

Сойчиним голосом привітався до Сорокопуда Жулан. Він найбільше сподобався Сорокопудові.
За обідом брати довго говорили про своє життя, про названих батьків, про своє щастя зустрічі та про те, чого вони навчилися від Дрозда, Сороки та Сойки.

— А що ви корисного зробили для людей? — запитав у братів Сорокопуд.

— Для людей? — перепитав Сірий Сорокопуд.

— Гм, людям…— промимрив Жулан і замовк.

— Він курчат стереже,— підказала Сорока.— Кібця від курей відгонить.

— Саме так,— радо закивав головою Сірий Сорокопуд.

— Я теж, як і ти, визбирую ведмедок та жуків,— похвалився Жулан.

Це добре,— мовив Сорокопуд і запитав: — А що ви ще таке їсте, чого у моєму саду немає?

— Ти маєш на увазі синичок? — поцікавився Сірий Сороко-пуд.— А чому ти про це запитуєш? Хіба ти сам не полюєш на синичок?

Сорокопуд не відповів старшому братові і сердито запитав Жулана:

— Ти теж убиваєш цих безневинних і корисних птахів?

— Буває,— боязко обізвався Жулан.— Але тільки тоді, коли я дуже голодний.

— Так он ви які! — скрикнув Сорокопуд голосом Дрозда.— Так ось чому у мій сад не летять синички. Якщо ви не покинете своїх хижацьких звичок, що навчилися у Сороки та Сойки, ви мені більше не брати.

— Хто ти такий, щоб нас судити? — образився Сірий Сорокопуд.— Ти навіть імені свого не маєш, а вчиш нас,— посміливішав старший брат і зловтішно глянув на Сорокопуда.— Та й звідки нам знати, хто розігнав синичок з твого саду? Невже вони бояться тебе тільки тому, що ти на нас схожий?

— Він теж їсть синичок, не вірте йому,— заскрекотала Сорока, бо їй хотілося, щоб Сірий Сорокопуд з усіх братів був найкращим.

— Що ти скажеш на це? — запитав Сорокопуда Жулан.

Середульший брат мовчав, бо виправдовується лише той, хто каже неправду, а Сорокопуд ніколи й нікого не обманював.

Брати уже зібралися летіти, аж тут, звідки не візьмись, появився Дрізд.
Він ще здалеку чув суперечку, тому сів біля Сорокопуда й мовив лагідно:

— Не журися, синку. А синички не в’ють тут своїх гнізд, бо думають, що ти такий же лютий розбійник, як і твої брати. І щоб тебе всі пізнавали здалеку, я подарую тобі маленьку відмітнику,— і з цими словами вчепив Сорокопуду на лоба чорну шовкову латочку.

— Чорнолобий, чорнолобий,— зареготали брати, показуючи крильми на Сорокопуда.

— Тут нема нічого смішного,— обірвав братів Дрізд.— І від сьогодні ми називатимемо Сорокопуда Чорнолобим. Честь і шана йому за велику корисну працю.

Старший і найменший брати дуже заздрили тепер Чорнолобому Сорокопуду, але не виказували цього.
Вони навіть не попрощалися з своїм братом, а знялися разом з Сорокою і розлетілися у свої гнізда.

— Не сумуй,— підбадьорив Чорнолобого Сорокопуда доброзичливий Дрізд.— Я певен, що Жулан зрозуміє тебе й стане корисним птахом. А Сірого Сорокопуда життя навчить.