Заєць

Жив собі заєць. Стрибав серед осоки на березі озера. От якось їв він осоку та й порізав собі губу.

Пішов до вогню скаржитися:

– Вогонь, спали осоку на березі озера.

– Якого ж лиха наробила тобі осока? – запитав вогонь.

– Губу мені порізала, – відповів заєць.

– Це твоя провина, ти надто швидко їв, от і порізав собі губу, – відповів вогонь.

Пішов заєць до води й каже:

– Вода, прийди, загаси вогонь!

– Якого ж лиха наробив тобі вогонь? – запитала вода.

– Вогонь не хоче осоку на березі озера спалити!

– Якого ж лиха наробила тобі осока?

– Губу мені порізала.

– Це твоя провина, ти надто швидко їв, от і порізав собі губу, – відповіла вода.

Пішов заєць до двох хлопчаків зі стрілами й луками та й каже їм:

– Хлопці, стріляйте у воду!

– Якого ж лиха наробила тобі вода?

– Вода не йде, вогонь не гасить!

– Якого ж лиха наробив тобі вогонь?

– Вогонь не хоче осоку на березі озера спалити!

– Якого ж лиха наробила тобі осока?

– Губу мені порізала.

– Це твоя провина, ти надто швидко їв, от і порізав собі губу, – відповіли хлопчаки.

Пішов заєць до миші й каже:

– Мишко, мишко, перегризи тятиву на луках хлопчаків, щоб стріляти не могли.

Пожаліла мишка зайця і пішла тятиву в луків перегризати. Але не встигла. Схопили хлопчаки луки, натягнули тятиву та й пустили стріли у воду. Стріляють у воду – вода пішла вогонь гасити.

Злякався вогонь, на осоку перекинувся. Загорілася осока, а в осоці заєць стрибає. Розгубився, ледве встиг з вогню втекти – ноги й вуха собі підпалив. Так і ходить тепер з чорними кінчиками.