Зайчикові друзі

Був собі заєць — ні, не заєць, а невеликий зайчик, такий маленький і ніжненький, що напевно можна його назвати зайченятком. У зайченяти були сусіди — кінь, корова, цап і баран. Вони часто говорили до зайчика:

— Ти наш друг, і ми твої друзі — та й не абиякі друзі, а великі й сильні. Якщо потрапиш у біду й потребуватимеш допомоги, прибігай до нас, і ми тебе порятуємо.

Був у зайчика ще один приятель — теля, зовсім невелике, лагідне червоне телятко. Коли інші приятелі хвалилися своєю силою, воно мовчало і думало:

— „Оце силачі! Не кінь — а велетень конисько, не цап — а здоровенний цапище, не баран — а справжній баранюга!”

Одного ранку до лісу, де проживав зайчик, прийшли на лови стрільці з собаками. Злякався зайчик за своє життя і пригадав великих та сильних приятелів. —

„Вони мене урятують-оборонять!” — подумав і чимдуж побіг до коня.

— Конику-друже! Псиська женуться за мною. Візьми мене на свої плечі й понеси далеко звідсіля!

Кінь потряс гривою.

— У мене сьогодні багато всякої роботи, не можу. Та ти не журись, тобі поможе інший приятель.

Помчався зайчик до корови.

— Корівко-подруго! Пси женуться за мною! Віджени їх своїми гострими рогами! Корова махнула хвостом.

— Вибачай, сьогодні не можу тобі помогти. Сусідки запросили мене в гостину. Не піду — загніваються. Але ти не тривожся, в тебе багато добрих друзяк, котрийсь напевно поможе.

Побіг зайчик до цапа.

— Цапуню-товаришу! Пси мене здоганяють! Рятуй! Цап потряс борідкою.

— Тепер не можу, — відповів. — Я тількищо поснідав і мушу подрімати.

У тебе є друзі, що по їді не дрімають. Іди до барана, він напевно тобі поможе!

Кинувся зайчик до барана.

— Рятуй, баранчику-друже! Як не поможеш, пси мене розірвуть! Баран застриг вухами.

— Рад би тобі помогти, але сьогодні чогось нездужаю, — відповів здоровим голосом. — Приходь іншим разом, як мені полегшає.

Дивиться зайчик — пасеться теля.

— Телятко-друже! — запищав розпачливо зайчик. — Пси женуться за мною! Рятуй, ти моя остання надія! Телятко відповіло щиро:

— Я молоде і слабосиле, як мені тебе рятувати? Я теж боюся собак. Та я тобі пораджу: утікай власними ногами!

У зайчика вже не було більше приятелів, не було до кого бігти по допомогу. А собаки вже зовсім близько, ось-ось вискочать з-поміж кущів! .. Зайчик послухав теляткової ради, зібрав усі сили в ногах, кинувся утікати, біг, біг і біг, доки не забіг у безпечне місце. Віддихався, відпочив і каже до себе:

— Бачиш, зайче, єдиним твоїм приятелем, якому можеш довіряти, є ти сам.