Заводій

Життя сповнене усіляких несподіванок і сюрпризів, а вже які неймовірні історії часом воно підносить, що й не кожен казкар здатен вигадати! І що найголовніше – те, що вони справжні й абсолютно правдиві. Втім, посудіть самі…

В однієї доброзичливої господині жила-була неспокійна руда курка. Поки всі інші кури на чолі з гордовитим півнем проводили час на городі, відшукуючи в землі смачненьких черв’ячків, вона цілими днями метушливо шастала подвір’ям, наче щось розшукуючи, заклопотано квоктала, зазирала в усі куточки – тобто виглядала вельми схвильованою. А вся справа була в тому, що їй настав час стати мамою, і вона шукала затишне містечко, де могла б висидіти курчат.

Помітивши це, господиня поставила в найдальшому кутку сараю просторий дерев’яний ящик, вистелила його соломою, поклала туди десяток міцненьких яєць і всадовила на них Рижуху. Курка відразу заспокоїлася, стихла і приступила до виконання нових обов’язків. Усе поступово йшло своєю чергою. Але одного разу вночі, коли надворі вирувала гроза, до сараю залізла абсолютно знесилена безпритульна кішка, якій настав час народжувати…

Що там відбувалося – невідомо, але коли вранці господиня зайшла до сараю, то виявила поруч із гніздом квочки бездиханну кішку, а сама Рижуха мала дещо ошелешений вигляд. Причина такого її стану з’ясувалася досить швидко – з-під курки пролунав жалібний писк і пір’я на її боці роздулося, наче там щось ворушилося. Господиня обережно розсунула пір’я і з подивом побачила маленьку сіру грудочку. Це було новонароджене кошеня, яке ще й оченята не відкрило. Жінка хотіла забрати його, але Рижуха протестуючи заквоктала і навіть легенько клюнула руку господині. Ось так і вийшло, що пухнастий малюк, якого прозвали Мурзиком, залишився зі своєю названою мамою – Рижухою. Жаліслива господиня поховала кішку, а кошеня підгодовувала молочком із пляшечки.

Чи довго, чи коротко, а настав день, коли курчата вилупилися. До цього часу і Мурзик зміцнів. Тепер він пустотливо поблискував допитливими оченятами, відважно вирушаючи в мандри сараєм, а пухнасті жовті грудочки – курчата всюди шкандибали за ним, немов визнавши за Мурзиком право верховодити їхньою веселою компанією. Тому домочадці жартома називали його заводієм.

Незабаром галаслива ватага перекочувала у двір, де вже щосили господарювало спекотне сонячне літо. Тут було справжнісіньке роздолля, не те, що в напівтемному сараї. Малюки пустували цілими днями, а Рижуха самовдоволено поглядала на них, радіючи незвичайній дружбі курчат і кошеняти.

Одного разу на подвір’я залетіла стара сіра ворона, яку зацікавив курчачий писк. Вона сіла на краю даху і почала спостерігати за тим, що відбувається. Хитрі ворони, як і сороки, відомі своєю злодійкуватістю, ось і ця вирішила викрасти курча. Дочекавшись, поки квочка відійшла в дальній кінець двору, сіра розбійниця стрімко спікірувала на галасливу ватагу жовтих грудочок, уже смакуючи поживу, але не тут-то було. Немов сіра блискавка промайнула в повітрі – це Мурзик відважно кинувся на підступну викрадачку і вчепився їй у хвіст. Від несподіванки ворона злякано каркнула і квапливо злетіла, втративши при цьому кілька пір’їн із хвоста. Зробивши декілька кіл над обійстям і обурено покаркавши, вона вирушила геть не солоно хлібавши. Примчала стривожена Рижуха і, дбайливо оглянувши своїх малюків, із вдячністю щось прокудахтала Мурзику, а той притулився до неї і ласкаво потерся об її бік.

Ось така історія трапилася минулого року в сусідньому селі. Кажуть, що нині Мурзик змужнів і перетворився на дорослого кота, а його зведені брати й сестри стали молодими півниками й курочками. Але все одно вони, як і раніше, товаришують і часто слідують за Мурзиком, який так і залишився заводієм у їхній компанії.