Зозуля

Над птахами панував цар Ворон III.

Довідався він, що в його царстві живе негідна Зозуля. Ця птаха не будує собі гнізда, не піклується дітьми. Свої яєчка підкидає в чужі гнізда, і так інші пташки-мами мусять висиджувати зозуленят разом із своїми дітьми та піклуватися ними.

— Як це так? — розсердився Ворон III. — Я, хоч і цар, але й гніздо будую, і з жінкою-царицею дітей годую, а ця ледащиця нічим не хоче турбуватися ! Безсоромно кує, а потім ще й насміхається з птахів! Скликав, цар найвищий суд.

Присудили: Зозулю-ледащицю на землі царя Ворона III не впускати!

Саме тоді птахи верталися з теплих країв. На кордоні Яструб зупинив Зозулю.

— Перепустка є?

— Яка перепустка? — здивувалася Зозуля — Сотки літ перелітали туди мої предки і перепустки від них ніхто не вимагав.

— Ось рішення царського суду: „Зозулі-ледащиці на наші землі не впускати!” Геть звідси! — крикнув Яструб.

Що ж було робити? Зозуля вернулася до теплих країв.. .

Тим часом у царстві Ворона III почалося нещастя : волохаті гусениці-золотогузки заходилися нищити-об’їдати бруньки й листки овочевих дерев.

Цар вислав проти них Ворону. Прилетіла Ворона в сад та й побачила чорні, погані, волохаті гусениці. — Не хочу їх їсти! Волію пухкеньких личинок хруща.

Зажурився цар. Посилає Дятла у сад проти волохатих гусениць. Дятел прилетів, подивився: таке чорне, погане! Відкрив дзьоба, торкнувся язиком шорстких волосинок і закричав:

— Ой, пече! У цих волосинах отрута! Волію виколупувати жуків-короїдів!

Зажурився цар. Посилає Ластівочку у сад. Ластівочка прилетіла, побачила: таке погане, чорне!

— Не схотів Дятел їсти, хоч у нього дзьоб, мов долото, не схотіла Ворона, то що ж я своїм дзьобиком пораджу? Краще вже ловити комариків та мушок!

Зажурився цар. Посилає Синичку в сад. Синичка прилетіла, поглянула: таке чорне, погане, повзає собі по листі та мов глузує з усіх!

— Е, стривай! Хіба б я не Синичка була, щоб тебе не перемогла! Дзьобнула раз, скривилася.

— Ов, біда, пече! Ці волосинки ніяк їсти, вони отруйні!

Маленька Синичка видовбала дірочку в тілі гусениці, виїла всю середину, а шкірку з волосинками залишила. Прилетіла вона до царя й каже:

— Лихо з цими гусеницями-золотогузками! Одну я з’їла, але всіх з’їсти не можу.

Прилетіли Дрозди з іншою сумною вісткою: в борі волохаті гусениці соснової шовкопрядки нищать ялини, і немає тим ненажерам стриму. Жадна пташка не хоче їх нищити-поїдати . . .

Зажурився цар. Звелів оголосити, що призначить своїм першим міністром того птаха, який нищитиме волохатих гусениць. Приманлива була нагорода, але ніхто не зголошувався. Сорока-білобока аж хвоста собі рвала з люті: вона давно хотіла стати царською достойницею. Та що ж! Знищити волохатих гусениць — неможливе завдання .. .

Аж ось прилетіла перед царський престіл лагідна Перепілочка.

— Царю! Тільки Зозуля, яку ми прогнали з нашого царства, може знищити волохатих гусениць!

— Де ж та Зозуля? Уневажнюю присуд! Доставити її сюди! Швидкокрила Ластівочка полетіла до теплих країв і за тиждень привела Зозулю.

—Чи ти можеш знищити волохатих гусениць? — спитав цар.

— Так! Волохаті гусениці — мої ласощі!

— Добре! Але чи ти знаєш, що гусениці-золотогузки мають отруйні волосинки?

— Знаю! їхня отрута мені зовсім не шкодить.

—Гаразд! Якщо виконаєш завдання, я прощу тобі й ти станеш моїм міністром. Хотів би я ще знати, чому ти така недбалиця, що власного гнізда не будуєш і дітьми не піклуєшся.

— Треба було, щоб суд мене про це спитав, поки мене вигнанням покарав. Признаюся: не будую гнізда, не піклуюся дітьми, завдаю турбот малим пташкам. Погано це, правда! Але чи ти знаєш, царю, що я не можу висиджувати дітей? От, знесу одно яйце, а друге в мене знайдеться аж за два-три тижні або й за місяць. Що ж мені робити? Не можу рівночасно і дітей годувати і на яйцях сидіти! ..

— Я цього не знав. Це тебе трохи виправдує, — сказав цар. — Якщо знищиш гусениць, тоді все тобі прощу.

Зозуля швидко й справно винищила волохатих гусениць. Овочеві сади та ялини в борі були врятовані. Цар урочисто вручив Зозулі нагороду-орден. Тепер вона є царським міністром, а як помре старий цар, то, може, й царицею стане .. . А сорока-білобока ой-ой яка заздрісна!