Чоловік-буркотун

Жив колись буркотливий і неввічливий чоловік, який щовечора сердито критикував свою дружину. Тільки-но приходив додому й зачиняв за собою двері, відразу починалося і співане, і читане: нагадував горщик, в якому кипіла вода.

Він був переконаний, що праця дружини є найпростішою у світі, а натомість йому доводиться нести на своїх плечах неймовірний тягар.

Одного вечора, у час косовиці, чоловік повернувся додому й почав нервувати, що вечеря не готова, дитина плаче, а корова не в хліві.

– Я важко працюю цілий день, – буркотів він, – а ти повинна лише дбати про дім. Я теж хотів би мати таку роботу, як ти. Запевняю, я завжди готував би вечерю вчасно.

– Любий мій, не гнівайся, – сказала дружина. – Завтра поміняємося. Я піду в поле збирати сіно, а ти займешся домашньою працею.

Чоловік був упевнений, що зможе виконати всі обов’язки ідеально.

– Матиму канікули, – сказав він. – Усю твою працю зроблю за годину або дві, а потім посплю собі.

Наступного дня на світанку жінка пішла в поле разом із іншими селянами. Чоловік залишився вдома, щоб зайнятися домашньою працею.

Передусім поправ, потім почав готувати обід. За мить пригадав, що мусить розвісити білизну, тож вийшов на подвір’я, а коли повісив білизну, помітив, що порося заскочило до хати.

Тож побіг у дім, та коли ввійшов, побачив, що порося перегорнуло все догори дном.

Чоловік так розлютився, що забув про свою білизну, яка висіла на шнурку, й почав гасати за твариною.

Але порося було дуже вертке, тому змогло втекти з хати. Селянин вибіг на подвір’я, щоб впіймати свинку. І тут побачив, що коза жує його білизну, яка висіла на шнурку.

Прогнав козу, зачинив порося й нарешті знову взявся до білизни. Повернувся до хати, й почав готувати обід. Через хвилину пригадав, що ще не випустив корови з хліва й не дав їй ані пити, ні їсти, хоча сонце було вже високо.

Щоправда, було вже занадто пізно вести її на пасовисько. Тож вирішив вивести її на дах, на якому – як це зазвичай є на півночі – росла трава. Будинок стояв майже впритул до схилу, тож селянин вирішив покласти дошку між схилом і дахом, щоб корова могла пройти нею, як містком.

Наближався час вечері, а він ще нічого не приготував їстівного. Коли виводив корову на дах, вирішив, що ліпше буде приготувати юшку.

Налив у каструлю води й поставив її на вогонь. Почав кришити овочі, але раптом почала мукати корова, напевно, їй не сподобалася трава, що росла на даху, а можливо, вона просто боялася висоти.

Почувши мукання корови, чоловік погнався на дах знімати її. Але корова не зрозуміла, що від неї хоче селянин, тому вона продовжувала мукати і впиралася всім його спробам зняти її з даху.

Нарешті, корова піддалася умовлянням селянина і злізла з даху, але в цей час маленький син селянина вирішив допомогти таткові в домашніх справах: для початку малюк вирішив трохи позамітати, але випадково перекинув на себе миску із борошном. Злякавшись, він голосно заплакав.

У той час дружина, яка працювала в полі, довго чекала на сигнал із дому, що вечеря вже готова.

Так і не дочекавшись, повернулася додому, де побачила страшний безлад.

– Вітаю тебе, – сказав чоловік дружині. – Мушу сказати, що беру назад всі свої слова про твою роботу.

Він перепросив її та поцілував. Відтоді вже більше ніколи не напікав і не скаржився.