Аби умів брехати

Жила в одному селі жінка з сином. Жили бідно. Якось і каже хлопець:

— Піду, мамо, на заробітки.

— Куди ж ти підеш?

— Та піду…

— Ну добре, йди.

Пішов хлопець у дорогу. Аж назустріч йому пан:

— Куди, хлопче, йдеш?

— Та йду на заробітки.

— Я би найняв тебе, якби умів ти брехати.

— Не знаю, що то таке брехати.

— От якби ти вмів, я би узяв тебе… Якщо за рік роботи я назву тебе брехуном, то дам тобі сто рублів, а ні — то дарма проробиш і підеш додому ні з чим.

Мусив хлопець погодитися.

Узяв пан хлопця до себе та й питається:

— А де ж твій батько?

— А що казати?.. Ще батька на світі не було, як я з дідом хазяйнував.

— Може, правда…

— Та воли в нас були, а дорогий не діставати, бо біс його мав чого доставати. А в діда піл було багато, та й виряджав мене пасти їх… Правда, пане, чи ні?

— Може, правда, а може, й ні.

— От погнав я раз воли під річку, а одна — бісова душа — взяла й полетіла на той бік річки. А там як напали вовки на неї і стали дерти, а вона реве… Ну, я плавати не вмію, то як скочив і перескочив через річку. Правда, пане, чи ні?

— Може, правда, а може, й ні.

— От набрав я сім мішків костей з тієї волі. Позбирав я у мішок та на плечі, і знову нема чим перебратися через річку. То я сам себе за волосся і перекинув на другий бік річки. Правда, пане, чи ні?

— Може, правда, а може, й ні.

— Прийшов я до діда та й кажу: «Так і так, вовки порвали пчолу». — «А що ж, онуче, — каже дід, — така справа… Треба подавати на суд». — «Куди?» — «До Бога». — «А як добратися до нього?» А верьовок не було. Була тільки велика купа полови ячної, от ми й давай мотузка крутити з дідом. От звили того мотузка з полови ячної, протягнули до неба, я й поліз по мотузкові до неба… Правда, пане, чи ні?

— Може, правда, а може, й ні.

— От як туди ліз, то була погода, було ясно надворі, а як зліз назад — вже йде дощ, хмурно… Правда, пане, чи ні?

— Може, правда, а може, й ні.

— Дощ іде… Аж дивлюся, якийсь дід сидить, накритий мішечком, пасе свині. Підходжу я до нього, а то ваш батько, пане…

А пан як зірветься:

— Брешеш, сучий сину… Мій батько ніколи свиней не пас.

— От, пане, ви й програли… Давайте мені свої гроші.

Схопився пан, та було вже пізно. Мусив оддати сто карбованців.