Багаття на пагорбі

Колись дуже давно було в Кенії озеро з холодною водою.

Багато звірів приходило до озера вночі, щоб напитися води. А люди вночі туди ніколи не ходили; вони боялися, що звірі можуть роздерти або з’їсти їх.

Одного разу багатій, у якого була гарна-прегарна дочка, оголосив:

— Я віддам дочку за того, хто піде на озеро ввечері й просидить у холодній воді до самого ранку.

А в тому селі був юнак, який палко кохав дочку багатія. І сказав він своїй матері:

— Я піду на озеро й спробую просидіти у воді всю ніч.

— Не роби цього, — мовила мати. — Ти у мене єдиний син. Вода в озері дуже холодна, і звірі можуть тебе з’їсти. Не ходи туди!

Вона не переставала плакати, але син стояв на своєму:

— Не плачте, мамо. Я мушу спробувати, бо кохаю цю дівчину!

Подався він до батька дівчини і сказав, що хоче піти на озеро й просидіти там цілу ніч у холодній воді. Багатій наказав своїм слугам сховатися в такому місці, звідки вони могли б стежити за хлопцем.

Коли настала ніч, юнак пішов на озеро. А мати його подалася слідом за ним, та так, щоб він її не бачив.

Недалеко від того місця, де юнак зайшов у воду, був пагорб. Жінка піднялась на той пагорб і запалила там багаття. Дикі звірі побачили вогонь і не наважилися підійти до того місця.

Хлопець теж побачив вогонь і зрозумів, що це мати запалила його. Він думав про материнську любов, і вона зігрівала його всю ніч у холодній воді.

Настав ранок. Юнак пішов до багатія. Побачивши його, багатій сказав:

— Мої слуги кажуть, що неподалеку від озера на пагорбі вони бачили вогонь. Він зігрівав тебе, тому ти зміг просидіти у холодній воді цілу ніч. Тому я не віддам за тебе мою доньку. Прощавай.

Наступного ранку юнак із матір’ю і багатій зі слугами прийшли до судді. В залі було багато людей, які хотіли послухати.

Суддя попросив, щоб йому принесли глечик з холодною водою. В сорока кроках від глечика він розклав багаття.

— А зараз, — сказав він, — ми почекаємо, поки вода нагріється.

Та люди загукали:

— Але вогонь так далеко, що він не може нагріти воду!

Тоді суддя промовив:

— А як же міг юнак зігрітися від багаття, що було в сорока кроках від нього?

Отак закінчився цей суд, після якого юнак одружився з дочкою багатія, і прожили вони щасливо багато-багато років.