Бездушний

Жив був страшний людожер, який нічого не пожирав із таким задоволенням, як маленьких дівчаток. Він заволодів усією країною, його страшенно боялися, ніхто не наважувався боротися з ним, щоб відучити його від такого дивного апетиту; навпаки, не встигав він з’їдати одну дівчинку, як йому швиденько подавали іншу.

Щоб не було жодної несправедливості, встановили в цій країні такий звичай, що кожна дівчинка у певні роки мала тягнути жереб; при цьому не розбирали ні чину, ні звання батьків, бо Бездушний – так звали чудовисько – не робив винятку ні для кого.

Сталося так, що одного дня жереб випав на дочку самого короля. Спробував король відкупитися, віддав усі коштовності, що належали його дочці, але Бездушний оголосив: «Треба бути справедливим».

Король сповістив по всій державі, що той, хто позбавить його дочку від її страшної участі, отримає її за дружину, а в посаг за нею половину королівства.

Один молодий вояк почув королівське звернення і подумав: «При моїй службі вже стільки разів доводилося мати справу з бездушними людьми, що я набрався достатньо сміливості, щоб упоратися і з цим паном».

Він пішов до короля і почав просити у нього, як милості, дозволу випробувати щастя, постояти власним життям за короля і принцесу. Король відразу подарував йому гострий меч, щоб розрізати велетня на тисячі шматків.

Хоробрий солдат вирушив у дорогу й мав пройти полем, на якому лежав мертвий осел. Навколо нього сиділи лев, ведмідь та орел, а на носі осла сиділа велика синя муха. Вони збиралися розділити осла між собою, але ніяк не могли погодитись, яка частина здобичі кому має належати, а тому й звернулися всі четверо до солдата, щоб він, як неупереджений чоловік, розсудив їх.

– Мабуть, – сказав солдат, – я готовий виручити вас із неприємного становища і правильно поділити між вами здобич, за прислів’ям: кожному своє!

Він витягнув меч, поточив його об ремінь своєї шаблі і почав різати осла абияк.

– Тобі, леве, – сказав передбачливий солдат, – слід отримати ослячу голову з усім його чудесним мозком, бо ти цар звірів, крім того, ти отримуєш сильні ослячі груди, частину спини і два стегенця.

Тобі, відважному орлу, у якого серце гаряче, цареві всіх птахів, належить осляче серце з усіма іншими нутрощами і частина спини. Тобі, Михайле Потаповичу, хороброму богатиру північних країн, належиться третина спинних ребер, філейна вирізка і четвертий окіст, та ще й усе те, що тобі сподобається з залишків. Нарешті, тобі, синя муха,– ослячий хвіст, ноги та все те, що залишиться від інших. Цього з тебе цілком достатньо, адже ти надто ніжна, щоб їсти нечисте осляче м’ясо.

Таким поділом залишилися задоволені всі четверо тварин, і кожен дав розумному солдатові данину своєї подяки.

Муха сіла йому на руку, доторкнулася до неї своїм хоботком і сказала:

– Щоразу, як ти доторкнешся до цього місця, ти можеш з незграбної людини перетворитися на красиву, ніжну, музикальну синю муху, таку як я.

Орел витягнув дзьобом з правого крила одну з пір’їну і подав її солдатові, сказавши: – За допомогою цього пера ти можеш щоразу, перетворитися на орла і робити всі великі справи, на які здатний орел. Ти можеш також підстругати це перо, і все, що ти ним підпишеш, або напишеш, зберігатиметься не тільки цілу вічність, але ще три зайві дні.

– Чесний малий! – сказав лев, – я повинен потиснути тобі руку, щоб дати тобі сили і зробити тебе наймогутнішою людиною на світі.

Нарешті ведмідь сказав:

– Найшляхетніший із шляхетних! Дай я притисну тебе до свого серця, я хочу обійняти тебе і поцілувати.

На ці дві пропозиції солдат заперечив:

– Дякую вам обом! Ви надто добрі! Досить з мене!

Він боявся гострих кігтів левової лапи, і обіймів ведмедя. Тому він повернув перо, став орлом і швидко піднявся у небо; звідти він оглянув своїми орлиними очима будинок Бездушного..

Оглянувши все, вояк знову став людиною, притиснув пальцем те місце, де сиділа муха, перетворився на муху і полетів у ту кімнату, де прикута ланцюгом до стіни, сиділа сумна дочка короля. Там він знову прийняв людську подобу і сповістив перелякану, але зраділу принцесу про свій намір звільнити її. Одне просив він пояснити йому, як убити Бездушного, тобто позбавити душі.

Він міркував, що і Бездушний не може бути абсолютно без душі, душа його повинна бути десь захована, і необхідно дізнатися де саме. Принцеса була надзвичайно щаслива, дізнавшись про задум хороброго солдата, і обіцяла про все дізнатися.

Вояк знову обернувся мухою і зник. А до принцеси незабаром прийшов сам людожер Бездушний і приніс їй найкращі страви і напої, щоб вона добре поїла, перш ніж йому самому заманеться закусити нею. Вона відразу ж спитала його, де знаходиться його душа. Він відповів їй, насупившись:

– Якщо в мене немає душі, то принаймні є мізки, і я не ризикуватиму ні своєю душею, ні своїм тілом.

Але принцеса не переставала благати його доти, доки Бездушний не розповів їй, що душа його замкнена в маленькій скриньці, а ця скринька стоїть на кришталевій скелі, а скеля ця стоїть посеред Червоного моря. Злий чарівник зробив його бездушним і обернув на людожера; він сам тут ні до чого, і якби йому повернули душу, він став би гарною людиною.

Все це переказала принцеса воякові, коли той знову відвідав її. Солдат швидко перетворився на орла і полетів до замку, де мешкали чотири вітри. Їх самих не було вдома, але їхня старенька мати надала йому притулок і, вислухавши, обіцяла допомогти через своїх синів. Надвечір повернулися додому південний і східний вітри; мати рекомендувала їм хороброго воїна, якому вона подарувала шапку-літак, щоб і йому летіти так само швидко, як її сини – вітри.

Наступного ранку, відпочивши, обидва вітри піднялися і полетіли до Червоного моря, а з ними разом у вигляді орла полетів і наш сміливець. Дорогою він пояснив вітрам, яке у нього завдання, і ті не полетіли через море, боячись схвилювати його. Вони наказали всім рибам, знайти скриньку з душею Бездушного. Риби виконали цей наказ і знайшли кришталеву скелю, на якій була скринька, але не змогли піднятися з нею на поверхню.

Але величезний дельфін виринув з води, одним стрибком опинився біля скриньки, схопив її в свою пащу і подав орлу. Той потужно змахнув крилами, закрутив хвостом і почав танцювати від радості, з чого вітри дуже сміялися; вони хоч і часто бачили орлів, але ніколи не доводилося їм бачити, щоб орел виробляв такі кумедні па.

Подякувавши спершу вітрам, а потім і дельфіну, полетів орел у шапці-літаку додому, де знову обернувся в людину і пішов до замку Бездушного. Він наказав доповісти про себе, як про купця, що прийшов зі сходу з рідкісними коштовностями на продаж. Бездушний був дуже незадоволений таким настирливим відвідуванням і звелів прийняти його тільки для того, щоб зігнати на ньому свою злість, як він це часто практикував, бо людина без душі і не може бути інакшою, як неотесаним грубіяном.

Вояк, переодягнений купцем, не звертав уваги на суворий вигляд і на грубість Бездушного, навпаки, ставав ще більш ввічливим у міру того, як Бездушний ставав грубішим.

– У мене є коштовність, яка для вашої милості – неоціненний скарб, – сказав чужинець, – і я хотів би запропонувати вам її для обміну.

– Який-небудь мотлох, цей твій скарб! – пробурмотів Бездушний. – Навіщо мені така погань? Він і не уявляє, що я можу заплатити грішми, пропонує мені обмін! Що ж таке може бути для обміну? Говори!

– Ваша милість тримає у себе чарівну королівську дочку, – відповів чужинець, – а той мотлох, який я пропоную в обмін за неї – власна душа вашої милості.

– Моя душа! – вигукнув Бездушний з неймовірним подивом. – У тебе моя душа? Клянуся моєю, на жаль, зниклою душею, що якби у моїй в’язниці була ціла тисяча королівських дочок, я віддав би тобі їх усіх, лиш би моя душа могла повернулась до мене!

– Я задовільнюся і однією принцесою, – заперечив купець, – але наш договір має бути укладено письмово!

По цих словах він підніс Бездушному вже списаний аркуш паперу, де все було викладено коротко і зрозуміло, і простягнув йому орлине перо для підписання. Бездушний погодився на все і звелів привести свою полонянку. Принцеса дуже зраділа, побачивши вояка.

Вояк витягнув з кишені маленьку золоту скриньку, загвинчену гвинтом і подав її Бездушному, який швидко відкрутив гвинт, приклався губами до відкритої скриньки і почав з насолодою вдихати в себе свою душу. І раптом всі чари пропали: королівська дочка стала вільною, Бездушний перестав бути бездушним, а став радше великодушним. Обливаючись потоком радісних сліз, почав він обіймати вояка, охоче обійняв би й королівську дочку, але якась шаноблива боязкість утримувала його від цього, – найкраща ознака того, що душа цілком повернулася до нього. Він також попросив обох залишатися його друзями.

Вояк разом з королівською дочкою вирушили до короля, її батька, який одразу ж надав вояку звання принца і одружив новоспеченого принца на молодій принцесі. І вони стали жити всі разом щасливо і весело, і вся країна веселилась і раділа, що у людожера знайшлася душа, і сам він ніколи більше не мав апетиту до підсмажених дівчаток.