Чайник

Набридло чайникові вдома сидіти. Вийшов він надвір погуляти. Помітив його собака, загавкав:

— Гав, гав! Це слон! Я його по хоботу упізнав. І звідки він до нас завітав?

Чайнику сподобалось, що про нього так подумали, буцім він слон. Він повертів носиком-хоботом і засвистів, випускаючи пару: дивіться, який я!

Підлетів гусак:

— Га-га-га! Про кого подумали, що це слон! Це ж паровоз! Чуєте, як гуде! Бачите, як пара з нього йде!

Бути паровозом чайнику сподобалося ще більше, ніж слоном. Від задоволення він дужче закипів, аж капелюшок зверху почав підстрибувати і бряжчати: блям-блям-блям!

Не поминув чайника і півень.

— Кукуріку! Кукуріку! Вставайте, недотепи! Це ж не паровоз, а будильник. Тільки в будильника капелюшок може так брязкати.

Бути будильником теж непогано. І чайник загордився, задер носик вгору. Він був червоним в біленьку цяточку. Просто чудо!

— Ме-ме-ме! — втрутилась в розмову коза. — Це ж не будильник, а мухомор! Такого добра повнісінький ліс!

— Пих-пих! Я не мухомор, — образився чайник. — Я слон! Я паровоз! Я будильник! — і він почав вертіти носиком, як слон, запихкав, як паровоз, задзенькав капелюшком, як будильник.

— Няв, няв! Звичайно, не мухомор, — мовила кицька. — Невже ніхто його не впізнав? Це ж звичайнісінький чайник з хоботком-носиком, як у слона, з парою, як у паровоза, з капелюшком-покришкою, як у будильника, з біленькими цяточками, як у мухомора. Щоправда, чайники бувають різні — і червоні, і коричневі, і жовті… Але кожен частує чаєм, якого не мають ні слон, ні паровоз, ні будильник.

Кішка принесла чашку й подала чайникові, щоб той налив їй чаю. За кілька хвилин усі пили запашний чай і хвалили чайник: і собака, і гусак, і півень, і коза, і кішка.

А чайник був дуже задоволений, що він просто чайник, а не слон, не паровоз, не будильник. Просто чайник з духмяним чаєм.