Чарівна сопілка

Жили колись чоловік і жінка. Але не було в них дітей і це їх дуже засмучувало.

І от якось пішла жінка до сільського священника й каже:

– Ось вже кілька років, як я заміжня, але у мене немає дітей. Що мені робити?

Священник взяв персикову кісточку, прочитав над нею молитву, загорнув її в ганчірку, дав жінці й наказав:

– Візьми цю кісточку і сорок днів співай над нею колискову. Після цього ти зможеш мати дітей.

Жінка принесла кісточку додому і тридцять дев’ять днів співала колискові пісні.

Чоловікові стало несила на це дивитися, і він сказав:

– Гей, жінко! Що це ти там співаєш? Піди краще до річки та випери білизну.

Дружина зібрала білизну і пішла на берег річки прати.

Щойно вона пішла з дому, як чоловік схопив ганчірку і викинув кісточку.

Коли дружина повернулася й побачила, що чоловік викинув кісточку, вона почала бити себе по голові й голосити:

– Горе мені! Я співала тридцять дев’ять днів, я старалася, залишився лише один день – і в мене була б дитина!

За волею долі, тільки-но чоловік викинув ту кісточку, прилетів якийсь птах, схопив її своїм дзьобом та полетів геть.

А наступного дня, тобто на сороковий день, кісточка перетворилася на дівчинку з довгим волоссям.

Йшли роки, дівчина росла, а великий птах доглядав її. Вони жили в лісі у покинутій хатинці, далеко від людей.

Одного дня дівчина пішла до струмка, щоб помити голову і розчесати волосся, як раптом почула кінський тупіт.

Коли вершники були вже близько, дівчина схопилася й втекла, щоб сховатися. Але тікаючи, вона загубила свій гребінець, який залишився біля струмка, і в цьому гребенці заплуталася одна волосина з її голови.

На чолі вершників їхав принц-шахзаде, син султана. Коли він наблизився до струмка, то відпустив поводи, щоб кінь міг напитися. Але кінь не захотів пити і все відвертав голову від води.

Тоді шахзаде наказав своєму слузі подивитися, в чому справа, чому кінь не хоче пити.

Слуга подивився уважно і знайшов гребінець.

Тільки-но шахзаде побачив гребінець і довге волосся на ньому, як одразу ж, навіть не бачачи дівчини, закохався у неї.

Повернувшись до міста, він звелів оголосити, що нагородить того, хто вкаже йому на дівчину, яка має таке довге волосся.

У тому місті жила одна зла й підступна стара відьма. Вона прийшла до палацу і сказала шахзаде:

– Я знайду цю дівчину.

Вона залишила місто і пішла у ліс, де жила та дівчина з птахом.

Здалеку відьма побачила, як дівчина порається в хаті, і вона вирішила кілька днів зачекати, щоб придумати, як їй краще виманити красуню.

Дівчина теж помітила стару і їй стало шкода самотню жінку, яка, як здавалося їй, тинялася без притулку і без їжі.

Проте птах попереджав дівчину, щоб вона не підходила до старої, він відчував, що ця жінка лиха і може накликати на них біду.

Дівчина спочатку послухалася птаха, але потім не стерпіла і запросила стару до їхньої хатинки.

Відьма прожила у них кілька днів, і одного разу, коли птаха не було вдома, запропонувала дівчині:

– Щось мені трохи нудно. Підемо прогуляємося!

Дівчина погодилася, і вони пішли гуляти по лісу. Йшли вони, йшли, аж дівчина стомилася й каже відьмі:

– Я не можу далі йти, давай повернемося додому.

Але стара міцно схопила дівчину за руки і привела до свого будинку.

Там вона закувала дівчину в кайдани і міцно прив’язала до дерева.

У цієї відьми була своя дочка, негарна і зла, але яка також мала довге волосся, і цю дочку відьма вирішили віддати заміж за шахзаде.

Нещасна красуня залишилася сама, вона проплакала цілий день, аж поки не настала ніч.

Раптом до неї вийшов з лісу страшний лев. Побачив він дівчину і каже їй:

– Я прийшов розірвати тебе на шматки і з’їсти!

– Почекай, не їж мене сьогодні, – відповіла вона, – а завтра роби що хочеш.

Лев погодився і пішов. На другу ніч лев з’явився знову, дівчина і на цей раз упросила його, і лев погодився ще почекати. На третю ніч лев прийшов і каже:

– Сьогодні вночі не стану тебе жаліти. Я тебе з’їм.

– Якщо вже ти вирішив мене з’їсти, – сказала дівчина, – їж так, щоб на землю не впало ані краплі моєї крові.

Лев зжер дівчину, але одна крапелька її крові все ж таки впала на землю, і через сім днів з тієї краплі виріс очерет, а на сороковий день очерет став зовсім великим.

Якось повз це місце проходив пастух. Він побачив високий очерет, зрізав його і змайстрував собі сопілку.

Узяв він сопілку, притулив до губ, а вона й заспівала:

Грай сопілко, грай,
Про долю мою розповідай!
Я молода дівчина-краса,
Була в мене довга коса.
Зла відьма мене вкрала,
До дерева прикувала.
Злий лев мене роздер,
Краплю крові моєї пролив.
Очерет з тієї краплі став,
А з очерету сопілка, і хтось на ній заграв.
Грай сопілко, грай!
Про мою долю розповідай!…

І скільки пастух не грав на сопілці, постійно лунала тільки ця пісня.

Якось зустрілася з пастухом та стара відьма. Тільки-но почула пісню, як про все здогадалася.

Вона пішла до шахзаде і попросила його купити в пастуха сопілку і закинути її якнайдалі. Шахзаде купив сопілку, але не викинув її далеко, а залишив десь у своєму палаці.

Через тиждень проходив шахзаде біля того місця, де лежала сопілка, аж бачить: стоїть там прекрасна дівчина, але зовсім без одягу.

Він підійшов ближче, але дівчина сховалася і попросила шахзаде:

– О шахзаде! Принесіть мені сукню.

Здивований і зацікавлений шахзаде пішов по сукню. Повернувшись, він подивився на дівчину уважніше і був вражений її красою.

А дівчина подивилася на нього і мовила:

– Я – та сама, що призначена тобі долею.

Після чого вона розповіла про те, що зробила з нею стара відьма.

Шахзаде узяв дівчину за руку і повів до палацу. Він зробив її своєю дружиною, а стару відьму та її дочку наказав прив’язати до чотирьох коней і пустити їх на усі чотири сторони.