День народження

Мама сказала:

— Сергійку, завтра в тебе день народження. Тобі виповниться три роки. Скільки це, хлопчик не знав. Тоді мама взяла його за ручку й загнула в кулачок три пальчики.

— Ось стільки.

Сергійко довго ходив із затиснутим кулачком. Боявся, що коли розтисне, — роки розбіжаться. Та мама заспокоїла: ніхто нічиїх років забрати не може, нікуди від людини вони не втікають.

День народження почався зранку. Прокинувся Сергійко і біля свого ліжка побачив великий корабель. Саме такий вони з татом бачили в магазині. А на табуретці, де звичайно роздягався, штанців, у яких він ходив, не було. Зникла і сорочечка. Замість них лежав новий синій костюмчик. З вишитим жовтим якорцем і з білими матроським смужечками на комірці.

На цьому день народження не закінчився. В гості до них зі своїми мамами завітали Сергійкові друзі — Ригорко й Михась. Вони принесли цукерки в яскравих обгортках і сказали:

— Це тобі, Сергійку. Адже у тебе сьогодні день народження.

Сергійко і його друзі довго гралися різними іграшками, особливо з новим корабликом. Потім обідали, ласували цукерками. На прощання пили сік. Сік був томатним. Та чомусь подобалося говорити “автоматний”. Так і говорили, й сміялися. Усім було весело.
Коли гості розійшлися, Сергійко запитав у мами:

— Мамо, а коли в мене буде ще день народження?

Мама підійшла, взяла Сергійкову ручку, відлічила вже чотири пальчики й мовила:

— Тоді, як загнемо четвертий пальчик.

— Давай сьогодні пальчик загнемо, — попросив Сергійко.

— Так не можна, — відповіла мама. — День народження розгнівається — зовсім не приїде. Тому що ходить він раз на рік.

Здавалося б, так просто, а бач — не можна. І, мабуть, правильно, що не можна. Інакше в усіх людей кожного дня був би день народження.