Дядько Ведмідь

Зайшов якось Ведмідь до Зайця на город і питає:

— Як справи?

— Та ось, моркву смикаю, дядьку Ведмедю.

— А хороша морква?

— Гарна, дядьку Ведмедю, та тільки сидить глибоко.

— Мені, мабуть, теж моркви треба, —сказав Ведмідь, — у запас на зиму.

— На здоров’я, дядьку Ведмедю! Бери скільки хочеш!

Поплював Ведмідь собі на лапи і пішов моркву смикати, та так, що вона на всі боки полетіла.

Якраз повз Їжачок проходив, і одна морквина йому прямо в голову потрапила і на колючках зависла.

— Неподобство яке! — зашипів Їжачок. — Що це робиться?

— Морквину смикаємо! — гаркнув Ведмідь. — А ти куди зібрався, Колюча Голова?

— До лісу йду. За груздями, за білими грибами!

— Ось гриби це діло! — зрадів Ведмідь. — Мені потрібний запас на зиму. Ідемо за груздями, за білими грибами!

— Дядьку Ведмедю, — пискнув Заєць, — а як же морква?

—  “Морква, морква” … – розсердився Ведмідь. — Сам її їж, я гриби більше люблю!

І пішов за Їжачком у ліс.

Ходить Їжачок лісом, гриби збирає і собі на колючки наколює, а незграбний Ведмідь їх більше ногами топче.

Білка йому з дерева кричить:

— Що це ти, дядечку Ведмедю, все кланяєшся?

— Та от гриби збираю — собі запас на зиму роблю, — відповідає Ведмідь.

— Ну що твої гриби, — пищить Білка, — ти краще горішки спробуй!

Спробував Ведмідь горіхи і вони йому дуже сподобалися.

— Оце діло! Я їх одразу, одним махом зберу. Ось так!

Обхопив Ведмідь лапами цілий кущ ліщини, повний стиглих горіхів, і вирвав його з землі прямо з корінням, потім звалив собі на спину і поніс. Побачив це Їжачок, тільки лапками розвів.

Тут назустріч Ведмедю Кіт із вудками.

— Куди зібрався, Вусатий? – зупинив його Ведмідь.

— На риболовлю, дядьку Ведмедю. Хочу кошенятам рибки наловити.

— Рибки? Я люблю рибку, — облизався Ведмідь. — Мені треба на зиму рибкою запастися.

— Що ж, пішли! У мене якраз зайва вудка є, — сказав Кіт.

Пішли на риболовлю. Раптом Кіт запитує:

— Стривай! А як же твої горіхи?

— Та що горіхи… Дрібниця. Ідемо швидше рибу ловити, мені її багато на зиму треба.

Прийшли на річку.

Тільки закинули вудки – Лисиця тут як тут!

Підсіла біля Ведмедя і хихикає:

— Дрібницями ти, дядьку, займаєшся.

— Які це дрібниці? — образився Ведмідь. Мені риба в запас на зиму потрібна.

— Та чи багато ти її наловиш? І яка радість цілу зиму рибу жувати? — Каже Лисиця. — Я краще тобі іншу справу запропоную. Всю зиму мені дякуватимеш.

— Що за справа? — спитав Ведмідь.

— Ходімо до села, курей, качок тягати.

— Курей? Качок? Ідемо швидше! — зрадів Ведмідь і кинув вудку.

— Дядю Ведмедю, у тебе рибка клює! – кричить Кіт.

— Нехай клює. Риба не курка, — пробурчав Ведмідь і пішов за Лисицею.

Коли стемніло, Ведмідь і Лисиця селом підкралися до курника. Лисиця дошку в паркані відсунула і шепоче:

— Ти, дядьку Ведмедю, постережи тут, а я тобі курочок і качечок винесу скільки твоїй душі захочеться.

— Гаразд, — каже Ведмідь, — тільки швидше приходь, більше приноси. Мені запас на зиму потрібний.

Ходить Ведмідь уздовж паркану туди-сюди, дивиться на всі боки, прислухається… Але недовго йому довелося сторожити: собак з усього села набігло мабуть-невидимо! І всі гарчать, гавкають-заливаються, того й дивись, розірвуть!

Забув Ведмідь про курей, про качок, про Лисицю-шахрайку і з усіх ніг кинувся тікати.

Собаки цілою зграєю – за ним!

Так і гнали бідолашного Ведмедя до самого лісу.

Тим часом Лисиця зі своєю здобиччю непомітно вибралася з курника і побігла. Тільки її й бачили!

А вранці лежить Ведмідь у лісі під деревом, стогне

Повз Мишеня пробігало, побачило Ведмедя, зупинилося.

— Що з вами, дядьку?

— Та ось, собаки… Учора всю шкіру з мене мало не здерли.

— Собаки? Це недобре, — пискнуло Мишеня.

— Я хотів, розумієш, собі на зиму зробити запас…

— Запас — це добре, — пискнуло Мишеня.

— Я і моркву смикав, і гриби збирав, і горіхи рвав, рибу вудив, курей тягав…

— Курей тягав? Це недобре, — пискнуло Мишеня.

— Все робив — і ось із порожніми лапами лишився…

— Що ж тепер робитимете — спитало Мишеня.

— Нічого робити, — сказав Ведмідь. – Зима на носі. Заляжу в барліг, буду до весни лапу смоктати.

— Дядьку Ведмедю! — пискнуло Мишеня. Воно хотіло, мабуть, ще щось сказати, та тільки махнуло лапкою, свиснуло і побігло далі.

І що тут скажеш?