Дід-школяр

Жив-був старенький дідусь. І дивно чи не дивно, а він захотів на старості літ учитися. Подумав трохи — і пішов якогось дня у школу.
— Пане вчителю, прийміть у школу. Хочу вчитися.
— Дідусю, вже пізно, — одказує учитель.

Пішов дідусь додому. Другого дня устав раненько-раненько, зібрався і знову до школи. А учитель:
— Ні, дідусю, пізно вам учитися. Застаренькі вже.

Повернувся дідусь, іде додому. Бачить: лежить на дорозі торбина. Підняв, розв’язав її, а там — повно грошей. Видать, їхав якийсь панисько і загубив. Узяв дід торбу з грошима під пахву і пішов додому.
«От так: у школу пішов — щастя знайшов», — думає собі дід.

Став жити у добрі та достатку. Та чорт спокусив діда посваритися з бабою. Розізлилася баба і донесла в поліцію, що дід знайшов торбу з грішми. Вже об’явився й пан, який загубив ті гроші.

Покликали діда до суду.
— То ви, діду, знайшли гроші? — питається суддя.
— Та знайшов, — одказує дід.
— Коли ж те було?
— А тоді то було, як я у школу ходив.

Подивилися судді на діда, а потім на молодого паниська, та й рішили:
— Дуже давно то було. І гроші не того пана.

Та й прогнали обох геть.