Дуліяу та Ківада

Якось дівчина на ім’я Ікаваян пішла на рисове поле. І раптом Ікаваян завмерла від жаху: поперек стежки лежав величезний удав.

– Виходь за мене заміж, – сказав він дівчині. – Якщо не погодишся, я тебе проковтну.

Почувши, що удав говорить як людина, Ікаваян почала боятися менше.

– Ні, я не вийду за тебе заміж, – сказала вона. – Але якщо ти хочеш мене за це з’їсти, то чому б тобі не з’їсти одного із буйволів мого батька? Найменший з них набагато більший за мене.

– Ні, – відповів удав, – їсти я не хочу, я хочу, щоб ти вийшла за мене заміж.

– Візьми мій золотий браслет, якщо не хочеш буйвола, – сказала Ікаваян.

– І твій браслет мені не потрібен. Ну гаразд, якщо ти не хочеш вийти за мене заміж, то давай я проведу тебе до твоєї хатини.

Ікаваян не відповіла йому і пішла своєю дорогою, а удав поповз слідом. Коли дівчина прийшла на поле, її батько побачив удава і схопив сокиру, щоб зарубати його. Але удав сказав:

– Якщо ти вб’єш мене, мої брати дізнаються про це, приповзуть і помстяться тобі.

Батько Ікаваян злякався і опустив сокиру, а удав поповз за дівчиною далі, не відстаючи ні на крок.

Ікаваян тим часом думала, як перехитрити удава. Коли вони піднялися сходами в хатинку її сім’ї, що стояла на високих палях, вона раптом вискочила назовні, зістрибнула вниз і втекла. У хатині залишалася її молодша сестра Ківада. Вона не злякалася удава і почала з ним привітно розмовляти.

З цього дня удав щоранку почав приповзати на поле і допомагати батькові дівчат розчищати землю для посадки рису і робити іншу чоловічу роботу. Якось він притягнув навіть в’язку хмизу . Батько дівчат дуже здивувався і почав стежити, що робить удав. Ківада теж дивувалася кмітливості та спритності удава. Якось, коли батько пішов до іншого села, а удав, як завжди, поповз працювати на поле, Ківада непомітно пішла за ним. Вона навмисне відстала трохи, а коли прийшла на поле, то побачила: поле оре красивий юнак, а неподалік лежить шкіра удава. Ківада схопила цю шкіру, занесла до лісу і спалила.

Хлопець перестав орати і почав шукати свою шкіру. Ківада весь цей час непомітно стежила за ним. Побачивши, що він шукає шкіру, вона підійшла до юнака і сказала:

– Не сердься на мене, це я спалила шкіру змії.

– Я на тебе не гніваюсь, – відповів юнак. – Мене звуть Дуліяу. Ходімо до твого батька – я скажу йому, що хочу на тобі одружитися.

І він пішов разом із Ківадою до неї додому. Незабаром зіграли весілля, і молоді щасливо зажили в будинку у Ківади.

Коли Ікаваян дізналася, що під шкірою удава ховався гарний юнак, вона почала дуже заздрити сестрі. Але виду не показувала, а навпаки, вдавала, що дуже рада. Через рік у Ківади народився син. Одного разу, коли молода мати спала, а більше в хаті нікого не було, Ікаваян схопила немовля, побігла далеко в ліс і там залишила.

Неподалік місця, де вона залишила дитину, в лісі, стояла хатина, і в цій хатині жила жінка на ім’я Магсаліпа. Вона бачила, як Ікаваян поклала дитину під дерево. Магсаліпа пожаліла хлопчика, взяла його до себе.

Дитину довго шукали, але не знайшли, і мати з батьком вирішили, що його забрали злі духи, – їм і на думку не могло прийти, що Ікаваян здатна на такий жорстокий вчинок.

Хлопчик підріс. Він дуже любив цукрову тростину і одного разу знайшов поле, де цієї тростини росло вдосталь. Вночі хлопчик пішов туди і наламав собі тростини стільки, скільки міг забрати. Цукрова тростина з цього поля так йому сподобалася, що він став щоночі ходити за нею.

Поле це належало Дуліяу, і він дуже розсердився, коли помітив, що хтось краде тростину. Дулліау вирішив підстерегти злодія. Якось увечері він причаївся на полі, і коли хлопчик туди знову прийшов, Дулліяу впіймав його. Він хотів був побити хлопчика, але тут з-за кущів вийшла Магсаліпа, яка все бачила, і закричала:

– Тепер я зрозуміла, чому ти покинув свого сина – тобі шкода для нього їжі!

Дуліяу дуже здивувався словами Магсаліпи і запитав:

– Про якого сина ти говориш? У мене був син, але він пропав відразу після народження.

І тут Магсаліпа розповіла йому про все. Батько повів хлопчика додому, до його матері.  Дуже зраділа Ківада, коли побачила сина!

Жити в одному будинку з Ікаваян ні Ківада, ні Дулія більше не захотіли. Вони побудували для себе новий будинок і зажили там разом із сином та Магсаліпою, яка врятувала його і виростила.