Два сусіди і біда

Жили два сусіди. Один багатий — хата повна чаша, а другий — останній бідняк: у дворі хоч кулею покоти. Пішов раз бідняк до багатія і почав стукати у двері. Багатий вийшов.

— Чого треба? — Запитує.

— Прийшов я до тебе, щоб ти мене нагодував, напоїв,— відповідає бідняк,— бо я вмираю з голоду.

Багач почухав у потилиці:

— Нагодувати мені тебе, — каже, — нічим, а пити я тобі дам. Он там стоїть діжка з дощовою водою — йди, пий, скільки хочеш.

Опустив голову бідняк і пішов додому засмучений. Іде дорогою і раптом чує за собою кроки — тихі, немов котячі. Повернувся, подивився — нема нікого. Пройшов ще трошки — знову кроки чує.

Здивувався бідняк і питає:

— Чому ти ходиш за мною?

— Бо ти мені любий і дорогий, — відповідає біда.

— З якого часу ти ходиш за мною?

— З колиски.

— А доки збираєшся ходити?

— До могили.

Глибоко зітхнув бідолаха, але нічого не сказав. Повернувся додому, взяв мотику, лопату і прямісінько на цвинтар. Почав мовчки копати. Копав, копав, викопав глибоку яму. Сів відпочити і знову тяжко зітхнув. Тут невидима рука торкнулася його плеча, почув він голос біди:

— Навіщо тобі ця яма?

— Вирішив я лягти в неї і покінчити із життям.

— І я ляжу з тобою.

— Куди?

— У могилу.

— Залазь, раз так! — гукнув зрадівши бідняк. Почекав трохи і спитав:

— Де ж ти, біда?

— У ямі, — відповіла біда.

Тоді бідняк схопив лопату і почав засипати могилу землею. Закопав біду і пішов.

Взявся старанно до роботи, і все йому почало вдаватися. За рік-два обзавівся він усім необхідним у господарстві. Багатий побачив, що справи сусіда покращали, і мало не луснув від заздрощів. Ось якось зупинив він сусіда на вулиці і почав розпитувати, звідки у нього така удача .

Учорашній бідняк розповів, як зумів закопати біду у могилу.

«Ти її закопав, — подумав заздрісник, — а я її відкопаю і знову приведу до тебе!»

Взяв він мотику на плече і пішов на цвинтар. Прийшовши туди, гукнув:

— Де ти, біда?

— Тут я! – глухо з-під землі відповіла біда.

Багатий розрив яму, і біда вилізла з неї.

— Ну, а тепер, — сказав багатий, — іди швиденько до свого господаря, дуже вже він за тобою скучив.

— Нізащо, — відповіла біда, — не хочу!

— Чому?

— Тому що я стільки років ходила за ним, а він невдячний, закопав мене в землю.

— А до кого ж ти підеш? — спитав багатий.

— До тебе. Ти тепер для мене  і милий і дорогий за те, що вирив мене з могили.

І як пристала біда до заздрісного багатія, так і не відчепилася, поки не пустила його з торбами по світу.