Галя сама

У Галі була дуже добра мама, але Галя не хотіла її слухати. От мама й каже їй:

— Як не хочеш мене слухати, я не бу­ду тобі кашки варити, не буду ляльок купувати.

— Ну, й не треба! — каже Галя.

Та й побігла на вулицю. А там собака великий стояв, як кинеться:

— Гав-гав! Хочеш, щоб я тебе покусав?

— Ой, не хочу! — закричала Галя.

— Мама-а!

А мами немає. Хотіла Галя до хати втекти, а хати теж немає, пропала, замість того дике поле стало. Злякалась Галя та й побігла маму шукати. Бігла, бігла, спіткнулась і в калабаню впала.

— Ой, мамо-о! Рятуй! — закричала.

А мами й близько немає. Вилізла Галя з калабані, уся мокра, брудна, а черевички у воді зостались. Сіла та й плаче. А по дорозі ворона ходила, по­ бачила Галю й питає:

— Чия ти?

— Я мамина! — каже Галя.

— Ні, — закаркала ворона, — якби ти була мамина, мама тебе порятувала б. Іди звідси геть!

Злякалась Галя ворони та й побігла. Бігла, бігла, дивиться — зайчик капусту гризе. Вона до нього:

—Зайчику, відведи мене додому!

— А чия ти? — питає зайчик.

— Я мамина! — каже Галя.

— Ні, — каже зайчик, — коли б ти була мамина, мама не пустила б тебе саму в поле, бо тут і вовки і лисиці бігають. Тікай звідси!

Побігла Галя далі. А вже стомилась, їсти хоче. Дивиться — маленька мишка скоринку хліба тягне. Галя до неї:

— Мишко, дай мені шматочок!

— А чия ти? — питає мишка.

— Я мамина! — каже Галя.

— Ні, — каже мишка, була мамина, вона б тобі кашку зварила.

Та й потягнула скоринку в свою нірку. А Галя сіла та й плаче. Бо і зголодніла, і ніжки болять, і спати хочеться, а де лягти — не знає. Аж побачила — курінь серед поля стоїть, а в курені кізка на соломі лежить. Галя до неї:

— Кізко, пусти й мене на соломку спати.

— А чия ти? — питає кізка.

— Я мамина! — каже Галя.

— Ні, — каже кізка, — коли б ти була мамина, вона б тебе роздягла, умила, ліжечко постелила і спати поклала.

Заплакала Галя та й пішла далі. А назустріч котик:

— Чого ти, Галю, плачеш?

— Ой, котику, — каже Галя, — проведи мене додому!

— А будеш маму слухати?

— Буду, буду! Мама мені усе робить: і їсти варить і спатки кладе.

— Ну, добре, — каже котик, — я зараз маму до тебе покличу.

Та як почав нявчати, як почав нявчати, аж Галина мама почула і прибігла. Бачить — Галя сидить і плаче. Мама зраділа, на руки її взяла, до хати принесла, помила, гарячим молочком напоїла, кашкою нагодувала, спатки поклала ще й поцілувала.