Гість

Одна комашка-блощиця разом зі своїми дочками, синами і внуками жила у шахській постелі. Коли падишах довго ніжився у ліжку і спав безпробудним сном, блощиці потрохи вилазили назовні пити його кров.

Якогось дня до покоїв правителя прилетів комарик-дзюбрик. Він сів на постіль і аж нетямився з радості: «Чудово! Яке зручне місце!»

Блощиці почули незнайомий голос, виглянули і побачили комара, що спокійнісінько вмостився на падишаховому ліжку.

– Ти хто? – запитали вони. – Звідки прийшов? Чому всівся на постіль правителя? Ану давай геть звідси!

– Недобре ви зі мною чините, – занепокоївся комар. – Я мандрівник і прийшов дуже здалека, багато людей покусав, але досі не прикладався до крові жодного падишаха. Кажуть, їхня кров – як солодкий мед. Дозвольте мені цієї ночі погостити у вас і трохи попити крові правителя.

– Ні, не можна тобі залишатися! – відповіли блощиці.

– Чому? – запитав комарик.

– Якщо ти вкусиш шаха, йому заболить і він прокинеться. Одразу накаже перевернути всі подушки і покривала. Безсумнівно, нас знайдуть і переб’ють. Лети звідси, дай нам спокійно жити.

Але комар просився знову і знову. Коли блощиці побачили, що нічого не діє, погодилися погостити його тієї ночі. Але з тією умовою, що він зосередиться і вкусить лише тоді, коли правитель міцно спатиме. На тому і погодилися.

Минули години. Нарешті правитель прийшов до постелі та ліг. Комар глянув на падишаха і ковтнув слинку. Він прагнув скоріше посмакувати шахської крові. Тому не втримався, задзижчав, полетів до падишаха і вкусив його. Правитель ще не заснув, тому миттю підскочив з криком роздратування:

– Негайно огляньте постіль! Щойно мене вкусила якась комаха! Знайдіть її та вбийте!

Комар, почувши веління падишаха, полетів звідти. Слуги перевернули цілу кімнату догори дригом, знайшли блощиць і усіх їх винищили.