Гошина історія, почута від прабабусі

– Колись наша сім`я дружила з летючими мишами. – „приземлився” знову на плече Вікторові Гоша. – Кумедні створіння. Мають надзвичайно гострий слух і зір. Схожі на маленьких дракончиків.

– Вони ж вампіри!

– Не перебивай! – розсердився папуга. – Хто тобі такі нісенітниці вклав у вуха?!.

– Гаразд, слухаю…

– Так ось! Давним-давно цим незвичним даром чути і бачити вночу і на далекій відстані їх нагородив Бог, щоб вони повідомляли Його Синові, коли сходить і заходить Сонце.

– Та це ж… легенда, – заперечив Віктор.

– Все! Я полетів до клітки!..

– Вибач, Гошо…

– Добре… Ти трохи правий, бо є серед летючих мишей й справді дракончики, які прокусюють шкіру тварин і… злизують кров. Б-р-р… Але не п`ють. Та це не головне. Я розкажу, чому вони почали літати як ми, папуги. Хоча спочатку дещо про той незвичний зір і слух. Ти ж, певно, знаєш, що будь-який звук – це коливання повітря. Чим звук нижчий, тим менше цих коливань, і – навпаки: якщо цих коливань більше, скажімо, двадцяти тисяч на секуднду, то ти вже не чутимеш… мене. А летючі миші здатні сприймати звуки, що сягабть сімдесяти тисяч коливань за секунду. Уявляєш! Тож вони можуть не тільки створювати високочастотні звуки, але й уловлюють їх ехо. Саме завдяки цьому вмінню вони так гарно орієнтуються в просторі.

– Гошо, звідки ти все знаєш?

– Ти ж сам сказав, що я професор. Давай зернят мені побільше… Та я не про це хотів розповісти. Моя прабабуся з летючими мишами завжди добре товаришувала. Але коли почалася надзвичайно довга війна між птахами і польовими мишами, летючі ж миші чомусь час від часу, знімаючи свої крила, приєднувалися до своїх сородичів. Побачивши, що ті програють, знову приєднували крила і ставали на бік птахів. Війна все ж закінчилася. Настав мир. Але ні польові миші, ні птахи не захотіли прийняти до себе летючих мишей – зрадників. Довелося їм заховатися від усіх в глибокі печери. Вони й дотепер виходять звідти тільки з настанням темряви.

– Фу!

– Ні, не треба так. Мої родичі хоч і живуть зараз з ними не сварячись, і не товаришуючи, але поважають, бо летючі миші приносять усім велику користь. За годину цей „дракончик” з`їдає майже двісті комарів.

– О! Це – добре! Я їх люблю!

– А мене?

– Тебе – найбільше, мій розумнику. Полетіли смакувати гарбузове насіння.