Гострохвоста мишка

Жила колись на березі великої ріки мишка. Звали її Гострохвоста мишка. Кожного дня вона сідала біля входу до нірки, гризла зернятка та поглядала на річку. Дивилася, як по річці, до далеких берегів, пливуть човни під вітрилами. І захотілося мишці подорожувати, побувати у невідомих краях. Але як туди дістатися?

Якось Гострохвоста мишка бігла по березі й побачила біля самої води кавунову шкірку.

«Ось мій човник! – подумала мишка. – На ньому я подорожуватиму!»

Схопила вона кавунову шкірку, зіштовхнула у воду, сама забралася в неї і поставила вітрило з березової гілочки. Подув попутний вітер, і човник поплив.

Пливе мишка по річці. Назустріч зайчик берегом біжить та й гукає:

– Гострохвоста мишко! Куди прямуєш?

– Я вирушила подорожувати, – відповідає мишка, – хочу подивитися, як живуть у невідомих краях, та дізнатися, чи немає там солодких корінців мені на зубок.

– Візьми й мене з собою! Я принесу морквину.

– А чи будеш ти мені другом?

– Буду! – каже зайчик.

Посадила мишка зайчика на човник, і попливли вони удвох. Пливуть вони, пливуть, а по березі назустріч лисичка біжить, запитує:

– Гострохвоста мишко, куди прямуєш?

– Я вирушила подорожувати, – відповідає мишка, – хочу подивитися, як живуть у невідомих краях, та дізнатися, чи немає там солодких корінців мені на зубок.

– Візьми й мене з собою! Я принесу гусячу лапку, на всіх вистачить.

– А чи будеш ти дружити з нами?

– Чому би й ні? Буду! – каже лисичка.

Узяли вони лисичку на човник і попливли втрьох. Пливли вони пливли, а по березі назустріч вовк біжить. Бачить, пливе човник, і завив:

– У-у! Гострохвоста мишко! Куди прямуєш?

– Я вирушила подорожувати, – відповідає мишка, – хочу подивитися, як живуть у невідомих краях, та дізнатися, чи немає там солодких корінців мені на зубок.

– Візьми й мене з собою! Я принесу великий м’ясний хуплу-пиріг.

– А чи будеш ти дружити з нами?

– Чим я гірший від інших? Буду! – каже вовк.

Посадили вони вовка на човник і далі попливли. А назустріч по березі ведмідь іде. Побачив човник і заричав:

– Ох-хох! Чий це човник по річці пливе! Хто господар?

– Я капітан на цьому човні, – відповідає мишка, – ми пливемо подивитися, як живуть у невідомих краях, та дізнатися, чи немає там солодких корінців мені на зубок.

– Візьміть і мене з собою! Я принесу меду, всім вистачить.

– Човник маленький! – відповідає зайчик. – Нас і так багато!

– Тобі й сісти нема де! – кричить лисичка.

– Усі потонемо! – завив вовк.

– Я обережно сяду…

– Ну то сідай! – пискнула мишка. – Місця всім вистачить!

Сів і ведмідь на човник. Пливуть звірі по річці, п’ють, їдять, один на одного дивляться, пісень співають, танцюють. Мишка весело попискує, зайчик лапкою постукує – тук-тук-тук, лисичка посвистує, вовк зубами клацає, ведмідь на губах гуде.

Пливли вони день, другий, а на третій день стали закінчуватися припаси. Взялися звірі припаси ділити. Засперечалися. Ведмідь киває на вовка, що він усе сам з’їв, зайчик на лисичку. А лисичка осторонь сидить та на мишку наговорює… Заревів на мишку ведмідь, завив вовк, загавкала лисичка, запищав зайчик.

Злякалася Гострохвоста мишка, затремтіла, хвостиком вильнула та й повалила вітрило. Перекинувся човник. Усі звірі у воду впали. Мишка швидше за всіх на берег вибралася та за кущик сховалася.

Вирила Гострохвоста мишка собі нову нірку. Кожного дня, як і раніше, сідала вона біля входу, гризла зернятка і поглядала на річку. Дивилася, як по річці до далеких берегів пливуть човни під вітрилами. І прикро було мишці, що друзі завадили їй побувати у невідомих краях. З того часу Гострохвоста мишка сподівається знайти собі вірних друзів. Сидить вона день у день біля нірки та мріє, як вирушить на човнику в нову подорож.