Грошовитий півничок

Була у баби курочка, а в діда — півничок. От бабина курочка нанесла яїчок — багато-багато. Зраділа баба.
Прийшов дід і просить:
— Дай мені, бабо, хоч однесеньке яїчко.
Хочу поскоромитися.
— Не дам, діду… Нехай тобі півень нанесе.
Заплакав, зажурився дід, узяв кіраха і став півня бити.
— Іди, – каже дід півневі,- служити кудись, бо не хочу тебе дарма годувати. Заробиш багацько грошей, отоді й вертайся.
Пішов півничок полем, співаючи:
— Ку-ку-рі-ку…
А їхали дорогою пани — пан із панею. От пані й просить свого пана:
— Візьмемо тую птичку, що так хороше співає.
А півничок почув, що його хвалять, та почав ще дужче співати.
Піймав пан півничка, привіз додому.
— Де ж ми його прилаштуємо, щоб він нам співав? — питається у жінки.
А пані:
— Посадімо його у стайні, там, де наші коні… Хай півничок співає, коней звеселяє.
Почув теє півничок і, коли звечоріло, одчинив двері та й став кликати вовків:
— Йдіте, вовки, їсти панські коні…
Прийшли вовки, поїли панських коней. Тільки хвости і копита з них осталися.
Встав ранком пан та й до своєї пані:
— Піду-но я, жінко, коням їсти дам.
Зайшов пан до стайні і став: нема коней. Тільки хвости і
копита з них валяються. А півничок стоїть і співає:
— Ку-ку-рі-ку… Прийшов пан у хату:
— Жінко, давай ми півня втопимо в колодязі.
Схопили пан і пані півничка, кинули в колодязь. А півничок недовго думав: узяв та й випив усю воду з колодязя, вискочив на цебрину і знову заспівав:
— Ку-ку-рі-ку…
Вийшла ранком пані по воду: нема води в колодязі. А півничок стоїть на плоті і співає:
— Ку-ку-рі-ку…
Що робити? Де подіти півня? Думав, думав пан та й каже жінці:
— Давай кинемо півня у піч… Нехай він згорить…
Піймали пан і пані півничка та й кинули у піч. А півничок недовго думав: узяв та й вилив усю воду на вогонь. Вискочив на припічок та й знов своє робить — співає та й співає:
— Ку-ку-рі-ку… Ку-ку-рі-ку…
«Ну що робити? Де подіти його? От біду нажили»,— думають пан з панею.
Наостанку пан каже:
— Давай, жінко, ми посадимо півня у ту скриньку, де наші гроші… Нехай він там задушиться.
Піймали пан і пані півничка та й посадили в скриньку, де було повнісінько-повнісінько грошей. Захотів півничок їсти, бо ж був дуже голодний, та й почав тії гроші клювать.
Поїв усі гроші, сів та й жде. Коли ж чує — говорить пан до пані:
— Піду я вже півничка одкрию. Певно, вже він давно задушився.
Тільки пан одкрив скриньку, а півничок вискочив та й у двір, а з двору — у поле. Біг, біг полем та й прибіг до діда під вікно.
— Діду, одчини-но…
Зрадів дід, півничка почувши. Вийшов у двір та й каже:
— Мій хорошенький, мій любий півничку! Де ж ти ходив, що так довго тебе не було?
А півничок просить діда, щоб розстелив радюшку.
Розстелив дід радюшку, а півничок і насипав повно грошей.
Зрадувався дід. Дав півничкові пшениці, поставив водиці.
Наївся півничок пшениці, напився водиці і пішов собі гуляти.
Дізналася баба, що в діда є багато грошей, та й стала
просити:
— Дідусю, дай мені хоч одного грошика.
— Не дам. Ти ж мені не дала яїчко. Хай твоя курка заробить грошей.
Пішла баба в хату, вигнала курку:
— Іди зароби мені грошей, так як дідові півник заробив.
Пішла курочка з двору у поле. Та все по дорозі:
— Ко-ко-ко..
Десь узявся шуляк, схопив курку — осталось тільки пір’я.
Вийшла баба, позбирала пір’я з-під своєї курки, понесла додому.