Як Білявчик чудовиська злякався

На дворі палахкотіло літо. Легкий липневий вітерець куйовдив віти дерев, з чагарника доносився запах папороті. Легковажні горобчики висвистували свою пісеньку: «Цвірінь – цвірінь»… Тим часом їжачок- Колячок походжав по тісненькій хатині, не знаходив собі місця. Чому забарився зайчик?

У них стільки невирішених справ. Сьогодні вранці завітала Мурашка, поскаржилась: хтось перекинув у потічок місток, зламав калину… Потрібно навідатись також до Білочки — в ЇЇ господі недоброзичливець розкидав наготовані на зимову пору горіхи.

Колячок і не запримітив, як у кімнатку вбіг зайчик. Наразі Білявчик від хвилювання не міг відкрити рота.

— Що з тобою, друже? — запитав їжак.

— Ой, я мало не поплатився життям, — ледь вимовив куцохвостий. — На галявині мене перестріло страшне чудовисько. І мало не з’їло. Я з переляку кинув кошик з капустою і дав волю ногам. Ледве втік!

Колячок стривожено глянув на приятеля:

— Чудовисько? Яке?

Зайчик витер спітніле чоло, поправив сорочку і втомлено присів на лавицю.

— Я з переляку не роздивився. Можливо, лев…

— Лев? — почухав потилицю їжак. — Не стрічав такого в нашому лісі…

— Тоді — леопард!

— Ну й вигадник же ти…

Зайчик засумував:

— То хто ж тоді?

— Бачу, ти дуже перелякався, друже…

Білявчик став пригадувати:

— Мабуть, то був дикий кабан. Мав великі ікла.

— А якщо то були роги? — засумнівався Колячок.

— Так, так — певно, роги! — повеселішав куцохвостий. — я тепер пригадую точно. То — слон!

— Відколи це в Карпатських лісах водяться слони? — присоромив їжак Білявчика. — Давай, підемо на місце пригоди і все з’ясуємо. Добре?

Зайчик погодився, хоча й боязко було на серці. А якщо там знову натраплять на чудовисько? Однак з їжачком не так уже й страшно. Він нікого не боїться в лісі. Навіть Вовка.

Минуло кілька хвилин — і вони вже на галявинці. Білявчик насторожено оглядався на всі боки.

— Картина прояснюється — раптом вигукнув Колячок. — Здається, ми натрапили на слід…

— І ми розшукаємо капусту? — зрадів Зайчик.

— Певен, її вже давно немає…

— Чому? — здивувався Білявчик.

— А тому, — розважливо мовив їжак-детектив, що тебе зустріла коза, яка відбилася від череди. Вона і з’їла капусту. Ось бачиш її сліди?

— Коза! — здивовано витріщив очі Зайчик.

— А ось недогризений качан, — показав лапкою Колячок.

— Цікаво, цікаво, — Зайчик з цікавістю розглядав знахідку.

І раптом із-за куща почулося:

— Ме-ме-е-е-е-е!

— А я що казав! — вдоволено посміхнувся Колячок. — Там, за кущами й сама коза. А ти: чудовисько, чудовисько…