Як Братик Вовк телям прикидався

Одного разу всі рогаті звірі вирішили зібрати нараду й покумекати, як їм захищатися, бо ті звірі, що мають зуби і кігті, на кожному кроці хапають їх. Братик Бик там був, і Братик Цап, і Пані Корова… всіх і не пригадаєш.

Почув про ці збори Братик Вовк і зацікавився, ніч не спить – так кортить подивитися! На ранок зрізав дві криві гілляки, прилаштував до голови та й пішов на нараду.

– Ти хто? – питається бик.

– Ме-е! Я маленьке теля! Ме-е!

Пролунав дзвоник і розпочалися збори – звірі гомоніли і сперечалися, точнісінько як люди, і кожен кричав і не чув іншого. Поки вони так галасували, прилетів величезний ґедзь і закружляв біля вовка. Той геть забув, що він мале нетямуще теля, та й клацнув зубами:

– Клац!

Братик Кролик тим часом у кущах ховався та за вовчиськом стежив. Як почув це клацання, так і покотився зо сміху.

– Хто це сміється? – суворо питає Братик Бик. – Хто так неповажно поводиться?

Усі мовчать, а Братик Кролик співає:

Вовка неначе хто мокрим рядном накрив, бо рогаті звірі почали роззиратися навколо, а так і до біди недалеко! Та сперечатися їм було цікавіше, і звірі повернулися до обговорення й таку веремію закрутили!

Тільки-но Братик Вовк видихнув з полегшенням, як капосна блоха боляче вкусила його за шию. Забувши про свою телячу подобу, вовк почав чухатися задньою лапою.

Братик Кролик знову регоче:

Шкряб-шкряб – безліч бліх…
На теля готуй батіг!

Злякався вовк, аж хутро стало сторчма. Та ніхто на нього жодної уваги не звернув – як у вулику гудуть! А кролик не заспокоюється:

Хвіст кудлатий довгий у теляти?
Це шахрай! Його в шию гнати!

Рогаті звірі продовжують репетувати, радячись, а Братику Вовку дедалі страшніше, бо бик очей з нього не спускає. І кролик перепочинку не дає:

Як молока із води не буває,
Так роги з палиці не виростають!

Чує вовк – пахне смаленим! Зробив вигляд, що йому вже час іти, і саме вчасно, бо ще трохи – і…

Дядечко Римус замовк і закуняв. Голова його хилилася чимраз нижче, а хропіння лунало щодалі гучніше.

– Дядечку Римусе, а що б зробили звірі? – потермосив його хлопчик.

– Що? – перепитав оповідач. – А що було, коли ти без матусиного дозволу поласував вишневим варенням? Чи коли збивав ломакою зелені горіхи?..

Хлоп’я мимоволі почухало місце, що нижче спини.

– Отож-бо й воно, хлопчику. Звісно, Братика Вовка почастували б духопеликами.