Як Їжачок Буль став письменником

Батько Їжачка Буля дуже любив читати книги, тому в їх будинку було багато книжок – товстих, тонких, в твердих та м’яких обкладинках. Більшість книг мала дещо спільне – там майже не було картинок, лише букви. Спочатку Буль не міг зрозуміти, чому тато постійно читає ці книги і чому йому це не набридає. Букви не рухались, не стрибали, не співали, не були навіть кольоровими, але чомусь поглинали увагу улюбленого татка. Буль думав, що можливо скоро це припиниться, але ні. Тато продовжував читати щодня і книги якимось дивним чином змушували його забути про все.

– Тату, навіщо ти кожного дня читаєш книги?

– В них дуже багато цікавого. Книжки відкривають мені інші світи. Допомагають побувати в минулому та майбутньому. Дарують можливість жити іншим життям та відчути проблеми та радості інших людей.

– Але ж вони виглядають дуже нецікаво.

– Можливо, на перший погляд. Але варто почати читати, як робити це буде легше й легше, задоволення буде більше й більше, користь буде все очевидніша. Ти зможеш перемогти в суперечці, здати тест, завжди розповісти цікаву історію в товаристві, навіть передбачити майбутнє зможеш, бо будеш краще розуміти історію та психологію людей.

– Оце так. Певно книжки пишуть якісь особливі та дуже розумні люди.

– Насправді, книжку можеш написати навіть ти.

– Хіба для цього не треба бути дуже-дуже розумним?

– Головне, бути наполегливим. Почати вигадувати історію і щодня приходити та продовжувати її писати. А тепер, Буль, вибач. Але я хочу продовжити читати свою книжку.

Буль повернувся до своєї кімнати. Йому хотілось розпитати тата ще так багато всього про те, як писати книжки. А ще хотілось розповісти про свій сьогоднішній день, школу, друзів, день народження друга, зламаного робота. Але тато знову пірнув у свою книжку. Їжачок взяв з полички свій підручник з математики та погортав його. Невже і він зможе написати таке? Хоча тато читає зовсім інші книжки. Тоді Буль прошмигнув до вітальні та взяв з книжкової шафи одну з книг тата. Прогортавши її, зрозумів, що там були суцільні довгі тексти. Буль навість спробував почитати, але через дві сторінки втомився.

– Я маю написати книжку! Тоді тато зможе помітити мене. Він буде читати те, що я напишу, а потім обговорить зі мною, як він обговорює з друзями прочитані книги. Тато сказав, що не треба бути дуже розумним, щоб написати книжку. У мене вийде.

Їжачок відкрив свій телефон та запитав в Гугла про те, яку книжку може написати школяр. Гугл відповів, що школярі в змозі написати книжки для інших школярів – казки, пригодницькі історії, детективи, оповідання. Це надихнуло Буля. Ще вчора Їжачок був впевнений у тому, що написати книжку неможливо. Але вже сьогодні він зрозумів, що це реально. Буль повернувся до кімнати, розшукав чистий товстий зошит, сів за письмовий стіл. Взяв ручку, але не знав про що писати.

– Можливо, мені потрібна муза. – промовив Буль та згорнув свій зошит. – Буду писати завтра.
Але наступного дня муза так і не прийшла до Буля. Минав день за днем, а Буль так і не почав писати свою історію. Та мрія про те, щоб написати книгу та стати письменником продовжувала жити в його серці та наполегливо нагадувала йому про себе.

Тому Буль не здавався і одного разу пішов в бібліотеку, щоб взяти додому дитячий детектив та пошукати натхнення у ньому. Блукаючи між поличок в бібліотеці, він все ніяк не міг обрати потрібну книжку.

– Можна, тобі допомогти? – запитав у нього чоловік з довгою бородою, вусами та зморшками біля очей. Чоловік був схожий на чаклуна, йому лише гостроверхого капелюха не вистачало. Він побачив, що Буль крутить в лапках книгу та не може вирішити, чи варто брати її додому.

– А ви читали цю книгу? Не знаю, чи взяти її.

– Я читав цю книжку.

– Але ж вона для дітей.

– Так. Я її читав, бо я її написав. Я – дитячий письменник.

– Ого! Справжній! Оце так! А я починаючий письменник! Мене звати Буль.

– А мене Едуард Перо.

– Ух ти! Як на обкладинці!

– Що ти вже написав, Буль?

– Ще нічого. Справа в тому, що муза до мене так і не прийшла. Я її чекаю.

– Якби я чекав музу, я б теж нічого не написав.

– Невже до письменників не приходить муза?

– Приходить. Але ми її не чекаємо. Ми її запрошуємо в гості і знаєш як?

– Як?

– Потрібно сісти за робочій стіл. Або в іншому тихому місті з ноутбуком, або взяти зошит і писати там. Треба почати писати. Ти пишеш, а муза відчуває, що хтось водить ручкою по папері, або клацає пальцями по клавіатурі. Муза чує цей звук і їй стає цікаво, що ж ти там вирішив написати без неї. Музи дуже цікаві та допитливі. Чим довше та старанніше пишеш, тим цікавіше їй прийти до тебе. Все ближче та ближче вона. Не встигнеш зрозуміти, як вона вже біля тебе.

– А як ви розумієте, що вона вже прийшла?

– Коли вона приходить, то забирає тебе в інший світ. Пишеться все легше та легше. Не чуєш ні звуків, ні запахів, думки сторонні в голову не лізуть. Лише ти та твоя історія.

– Але як же почати писати?

– Хіба ти не знаєш для кого і про що почати писати?

– Я знаю. Я хочу написати історію для тата. Про те, як один тато читав дуже багато книжок. А ось на свого сина уваги не звертав. Тому його сину було дуже сумно.

– І з чого б ти почав історію?

– Можливо, я б почав писати історію з того, що описав свого головного героя. Ним би міг бути я сам – Їжачок Буль. Потім би я написав, як мій герой зустрів тата, але тато не захотів з ним спілкуватись, бо вирішив почитати книжку. Тому Їжачку Булю було дуже сумно і він вирішив кудись втекти. Він сів в ракету та полетів у інший Всесвіт. Спочатку Їжачок зробив зупинку на Місяці, далі на Марсі, потім на Плутоні. Все далі й далі мандрував Буль від однієї планети до іншої. Коли тато побачив, що Буля нема, він почав бити на сполох. Він збудував з своїх книг сходинки дуже-дуже високі, до самого Місяця. Дістався сходинками до Місяця, почав шукати Буля там. Але Буля там не було. Тоді татові довелось спускатись вниз та брати ще багато своїх книг, щоб збудувати сходинки від Місяця до Марса. Добре, що книг у тата було так багато і вистачило на величезні сходи. Хоча тато дуже втомлювався, він не переставав носити книжки та будувати. Нарешті, діставшись Марса, тато почав розпитувати місцевих мешканців про Буля.

– Бачили ми тут одного Їжачка. Але він був тут недовго, потім полетів у інший Всесвіт. Тато дуже засмутився, адже книг у нього хоч і було багато, та до іншого Всесвіту не вистачило. Тоді до тата підійшла одна жінка та сказала, що він може скористатись її ракетою. Так тато і долетів до іншого Всесвіту, де нарешті зустрів свого сина.

– Дуже цікава історія, Буль! Я б дуже хотів її почитати! Коли ж ти почнеш писати цю історію?

– Я хотів почекати музу, але ви сказали, не варто її чекати.. То коли ж мені почати?

– Можливо, сьогодні?

– Дуже дякую! Я так і зроблю.

Повернувшись додому, Буль сів за стіл і почав писати. Цього разу все було легко. Адже він вже розповів сюжет письменнику. Залишилось лише записати його в зошит і додати трохи подробиць.

Ввечері за вечерею Буль вирішив прочитати казку татові і мамі.

– Неймовірна історія! – промовила мама, стираючи сльозу з щоки. – Який же ти талановитий.

Тато ж сидів мовчки. Він зрозумів, що історія значно глибша, ніж може здатись на перший погляд. Після вечері, тато не пішов читати книгу, як робив зазвичай. Замість цього він постукав до Буля та почав розмову з ним. Вони говорили про все на світі – Буль розповів татові про школу, друзів, день народження друга, зламаного робота та омріяні подорожі космосом. Тато розповів Булю про роботу, плани на літо та свої книги. Відтоді тато почав читати менше книг, він зрозумів, що неймовірно глибока та цікава особистість живе поруч з ним, і він може навчитись багатьом речам не лише з книг, а від свого сина. Буль відтоді писав все частіше та частіше, відчуваючи себе справжнім письменником