Як макака розбагатіла

В одному лісі жила мавпа макака. Чула вона, що добре бути багатою, і вирішила розбагатіти. Сіла на край дороги, а хвіст на дорозі залишила. Їде в цей час по дорозі селянин на волах до міста. Побачив макаку і крикнув:

— Макако! Забери свій хвіст!

— Не заберу!

Не став селянин довго сперечатися з макакою та переїхав їй хвіст і він залишився на дорозі.

— Віддай мій хвіст, віддай мій хвіст! – заволала макака.

— Не можу я віддати тобі хвоста! — каже селянин.

— Тоді віддай ніж замість хвоста!

— Навіщо тобі ніж?

— Віддай ніж, віддай ніж! — не вгамувалася макака.

Розсердився селянин, плюнув та й кинув їй ножа.

А макака застрибала на одній нозі і заспівала:

— Загубила хвіст – отримала ніж! Тінь-лінь, тинь-лінь, тінь-тінь-тінь…

Поскакала макака далі і побачила старого індіанця. Він сидів навпочіпки і плів із ліан кошик, а ліани відкушував зубами.

— Шановний друже, — привіталася макака, — ви відкушуєте ліани зубами… Ось візьміть мій ніж!

Старий подякував, взяв ножа і зрізав ліану. Але ліана була дуже міцною, і ніж зламався.

— Віддай мій ніж, віддай мій ніж! – заволала макака, подумала. – Або віддай мені кошик!

Довелося селянинові віддати мавпі один кошик. Схопила макака кошик і, дуже задоволена, поскакала далі.

— Загубила хвіст – отримала ніж, загубила ніж – отримала кошик! Тінь-лінь, тинь-лінь, тинь-тінь-тінь… — співала вона.

Тут їй назустріч жінка. У подолі спідниці вона несла коржики.

— Синьйоро, ви несете хліб у поділі! Це ж дуже незручно! – сказала макака. — Ось вам чудовий кошик!

Жінка взяла кошик, склала в нього коржі і пішла далі.

— Віддай кошик! Віддай кошик! — заверещала раптом мавпа. — А не віддаси кошика, тоді давай коржик!

Жінка засміялася і кинула макаці маленький коржик. Макака схопила коржик і весело поскакала далі.

— Загубила хвіст — отримала ніж, загубила ніж — отримала кошик, загубила кошик — отримала коржик! Тінь-лінь, тинь-лінь, тинь-тінь-тінь… — співала вона.

Макака вмостилася на землю, розламала коржик на двоє, взяла в кожну руку по шматочку і давай кусати то від одного, то від другого. Їла і примовляла:

— Яка я багата! Яка я багата!