Як пані була покарана за жадібність
Чи правда чи ні, брехати не буду, тільки чув я цю історію від свого діда, а той від своєї бабусі. Мій дід сто двадцяти років прожив, а бабуся ще довше. Тоді роки не рахували.
Було таке місце – Порожня діброва. Кажуть люди, що тут колись Ілля Муромець жив. Тільки це було давно, а наша історія раніше була.
Стояв палац у тих краях, а в ньому багатий пан жив зі своєю панею. І ось одного разу стукає до цього пана у ворота старий-циган:
– Відчиняйте, пане, справа є.
Відчинили йому ворота, впустили, розпитувати стали:
– Хто ти, та що ти, та навіщо прийшов? Витягує циган з-за пазухи старовинний сувій і показує пану. Розгорнув пан сувій і бачить: перед ним мапа його власного маєтку, а на ній стрілочки, хрестики усілякі, а внизу напис: Відміряй від ганку стільки – то сажнів і стільки-то аршин. Зрадів пан, звелів нагодувати старого цигана.
А на цій мапі скарб був позначений, та не просто скарб, а ціла скриня із щирим золотом. Поїв циган, попив, подякував пану за частування, підвівся з-за столу і каже:
– Як стемніє, підемо скарб відкопувати, тільки дуже тебе прошу пане, підемо вдвох, пані не бери. Погодився пан, тоді циган і запитує:
– А мені що даси, за те, що я тебе на місце навів?
– Знайдемо скарб – наше щастя! Я не поскуплюся. Сказано – зроблено. Вийшов пан із циганом на ганок, і вони стали відміряти сажні та аршини. Доходять до місця. Почали копати. Вирили скриню із золотом. Тільки хотіли відчинити його, як чують – пані з вікна кричить.
– Дозвольте мені прийти до вас на таке диво глянути!
– Не можна, – кричить пан у відповідь.
Не послухалася пані чоловіка. Підійшла, стала збоку. Циган з паном відкрили скриню, а вона повнісінька червоного золота. Опустив пан руки в скриню, зачерпнув дві жмені і набив кишені цигана. У пані аж очі на лоба полізли. Господи, – подумала вона, – у наших угіддях, на нашій землі такий скарб відкопали, і треба його з якимсь циганом-приблудою ділити!
Тільки вона так подумала, як піднявся вітер, почалася буря. Звалила буря скриню назад в яму і землею зарівняла. Побачив пан дружину і зрозумів, у чому справа. Вихопив він шаблю, підскочив до дружини, змахнув і закричав:
– Зізнавайся, що подумала цієї хвилини?
– Ось так і так, так і так, – відповіла перелякана пані. – Пожаліла я це золото циганові.
Якщо коротко сказати, тільки те золото і вціліло, що пан у кишені цигана встиг покласти. Дістає циган монети з кишені і каже:
– Візьми, пане, золото, залиши мені тільки десять карбованців, і добре буде.
– Ні, – сказав пан, – не твоя вина, що скарб пропав!
І не взяв у цигана жодної монети.
Джерело:
“Цыганские сказки”
Видавництво: “Крон-Пресс”
1993р.