Як учень змагався з учителем

Жив собі в одній арабській країні чоловік. Від інших він відрізнявся тим, що блискуче володів різноманітними спо¬собами боротьби. Знав він, як пізніше стало відомо, аж триста шістдесят тих способів. Слава про нього дійшла до самого султана, а той, до речі, добре знався на боротьбі. І ось, щоб не пропав безслідно дар борця, султан звелів, щоб він став учителем боротьби. Підібрали для його школи гурт дужих юнаків, спритних та кмітливих.

Взявшись за добру справу, учитель працював дуже сум¬лінно. Його учні щодень оволодівали одним способом бо¬ротьби. Серед гурту отих юнаків один був найпомітніший — високого зросту, кремезний.

Саме йому й вирішив учитель показати триста п’ятдесят дев’ять способів, окрім одного, який приберіг про всяк випадок.
Той юнак став такий сильний та спритний, що ніхто в усій країні не міг побороти його.

Одного разу приходить цей зух до султана й каже йому:

— Немає в усій країні дужчого за мене! Якщо й має деякі переваги наді мною мій учитель, то вони лише в тому, що він старший за мене, й, звичайно, у тому, що я поважаю його більше, ніж він мене. Однак усе це не заважає мені бажати позмагатися з ним. Я хочу показати й свої перева¬ги, передусім — надзвичайну силу та спритність.

Така зухвалість юнака не могла припасти до душі ро¬зумному султанові, який усе-таки вірив у переваги вчителя. Щоб довести торжество справедливості, він послухався го¬лосу власного сумління й дозволив поєдинок учня зі своїм учителем.

І ось у призначений день на величезному майдані сто¬личного міста зійшлися царські вельможі та знать усього царства. Всі чекали початку незвичайного поєдинку, вва¬жаючи, що в юнака дійсно немає гідного суперника. І ось, наче знавіснілий слон, накинувся учень-силач на свого вчи¬теля. Здавалося, що якби на місці вчителя стояла залізна гора, він і її зрушив бил місця. Знаючи, що в таку хвилину його супротивник не зупиниться ні перед чим, аби довести свою перевагу, вчитель застосував отой єдиний спосіб бо¬ротьби, який приберіг про всяк випадок. Наче пір’їнку, схо¬пив він обіруч свого учня, підняв над головою й ніби щось бридке кинув на землю.

Знявся неймовірний галас. Усі вітали переможця. Зра¬дів і султан. Він нагородив учителя не-тільки державними відзнаками, а й чудовим халатом. Зухвальця, звичайно, висміяли, хоч він і пробував виправдатися.

— Мій учитель,— викрикував силач,— не взяв мене ні силою, ні спритністю. Він переміг лише тому, що притаїв від мене один-єдиний спосіб боротьби. А я сподівався, що він передав мені всі свої таємниці!

— Я приберіг цей єдиний спосіб,— мовив учитель,— на той випадок, коли ти переступиш межу дозволеного у взає¬минах учителя з учнем. У своїй роботі я завжди дотримував¬ся поради мудреців: «Не дозволяй своїм вихованцям зміцні¬ти так, щоб вони, ставши твоїми супротивниками, долали тебе твоїми ж руками».
Недарма ж мовиться: поки живе твій учитель, ти завжди його учень.