Як зайчики зимували

Узимку двоє зайчиків забрели на город. Снігу було небагато — вони потрудилися лапками і вигребли з-під землі декілька морквинок.

— Як добре! Сьогодні ми наїмося досхочу! — сказав перший зайчик.

— Може, не варто з’їдати всю моркву одразу? Давай з’їмо стільки, щоб не бути голодними, а решту зекономимо — пізніше пригодиться! — запропонував другий зайчик.

— Не знаю я такого слова — економити! Є морква — їж, нема — шукай чогось іншого поїсти!

Другий зайчик не став сперечатися. Він міцно затис лапками дві морквинки, що залишились від обіду, і пострибав до своєї нірки. А перший усе їв та їв, аж нарешті відчув, що живіт у нього повнісінький.

Залишився ще шматок моркви, та він уже на неї і дивитись не міг. Узяв та й викинув рештки.

Наступного дня город і ліс замело снігом. Знялася така хуртовина, що з нірки й носа не висунеш. У другого зайчика — дві морквинки. Він їх потрохи куштує, аби лише не відчувати голоду, — і так перебув у нірці негоду.

А перший з голоду аж занедужав. Коли нарешті можна було вибігти у ліс — в нього не стало сили вилізти із нірки.
Добре, що товариш допоміг: збігав на город та притягнув примерзлу капустину.

Зате перший зайчик добре запам’ятав слово «економити»: він зрозумів, що треба навчитися зберігати їжу, поки не здобудеш нової. А хто вміє зберігати — той уміє й господарювати.