Їжачок і дощик

Літо видалося спекотним.

Набридло їжачку ховатися від розпечених промінців під старою липою і він задумав неймовірне: перетворити літо в осінь.

— Чого тільки не трапляється на світі, — розмірковував Колячок. — Перефарбую довколишній світ у жовто-багряний колір і враз війне прохолодою, на дворі стане по-осінньому свіжо, а в саду колихатимуться на гіллі рум’яні яблука,медові груші, стиглі сливи. І тоді покличу на гостину всіх лісових мешканців…

Їжачок аж проковтнув слюну. Так хотілось йому поласувати свіжими фруктами!
До пізнього вечора, доки вистачило жовтої фарби, порався їжачок на городі.

— Де ти був? — з докором спитала їжака мама.

— На городі, — відповів Колячок. — Корисною справою займався.

— Якою?

— Все перефарбував у жовте. У нас там тепер справжня осінь.

— Маленький ще ти в мене. Хіба не знаєш, що кожна пора року приходить не тоді, коли комусь цього заманеться, а за суворими законами природи, — відповіла мама їжачиха.

— А казочка про дванадцять місяців? — здивувався маленький їжачок. — Там серед зими було літо!

Опівночі, коли їжачок вже смачно спав, пішов тихий літній дощик. Він вистукував у шибку, щось шепотів. Їжачка розбудив радісний крик — Зайчика.

— Ти чого не спиш? — запитав його Колячок.

— Дощик, дощик іде! — радів вухатий.

—Мамо! — аж підстрибнув їжачок. —Я ж казав, що настане осінь! Казав! Вже й дощик накрапує!

Від побаченого на городі їжачок закліпав очима. І дині, і квасоля, і листки на деревах стали знову зеленими.

Від жовтої фарби й сліду не залишилося.

Трохи не заплакав їжачок. Що ж це наробив пустун-дощик?

— А ти не сумуй, — мовила мама. — За літом обов’язково прийде осінь. З пахучими плодами, і достатком. От побачиш…