Кабан і Осел

Осел в гаю образив Кабана.
Кабан Осла припер до деревини:
— Вмирай! Я не прощу провини! —
Кабан пощади кривдникам не зна!
Осел вухами, знай, пряде,
Покірно смерті жде,
Закривши очі,
Гукнув Кабан: — Ти хоч озвись!
Хоч для фасону боронись!
Іди! Тобою губ паскудити не хочу!

От дивина:
Нікчемність теж буває рятівна!