Казка про грубе слово «Іди»
Прокоф'єва Софія
Маша та Ойка збудували будиночок із кубиків.
Прибігло Мишенятко і проситься:
– Який гарний будинок! Можна, я в ньому житиму?
– Ой, гидке Мишеня! Йди звідси! – сказала Ойка грубим голосом.
Образилося Мишенятко і втекло.
Заплакала Марічка:
– Навіщо ти прогнала Мишенятко? Мишенятко хороше.
– Ой, і ти теж йди, Марічко! – відізвалася Ойка грубим голосом.
Образилася Марічка і пішла.
Заглянуло у вікно Сонечко.
– Як тобі не соромно, Ойко! – Сказало Сонечко. – Марічка твоя подружка. Хіба подружці можна говорити «йди»? Ойка підбігла до вікна і закричала Сонечкові:
– І ти йди!
Нічого не відповіло Сонечко і пішло кудись з неба. Стало темно. Дуже темно.
Вийшла Ойка з дому і пішла стежкою до лісу. А в лісі теж темно. Чує Ойка, під кущем хтось плаче.
– Ти хто? – Запитала Ойка. – Я тебе не бачу.
– Я Білченя Рудий Хвіст, – відповіло Білченя. – Заблукав я у темряві, не можу знайти свого дупло. Там на мене мама чекає.
Ходила-ходила Ойка у темряві, мало не впала в глибокий яр. Раптом чує Ойка, хтось у лісі виє.
– У-у!
Бачить Ойка, блиснули серед дерев чиїсь зелені очі.
– Ой, хто це? – Злякалася Ойка.
А зелені очі все ближчі. З усіх боків оточили Ойку.
– Це ми, Сірі Вовки! – відповіли Вовки. – Настала ніч! Будемо нишпорити лісом і всіх лякати!
– Ой, тепер ми всі пропали! – Заплакала Ойка. – Це я у всьому винна. Ой, більше ніколи не говоритиму оте грубе слово «йди»!
Почуло Сонечко її слова і вийшло на небо. Відразу стало ясно й тепло.
Сірі Вовки втекли далеко за глибокий яр.
Дивиться Ойка, а стежкою йде Марічка. Зраділа Ойка.
– Ой, Марічко, ходи до мене! Побудуємо новий будинок для Мишеняти, ще кращий. Нехай воно там живе.
Джерело:
“Сказки для маленьких”
Софія Прокоф’єва
Видавництво: ТзОВ “АСТ”
2018 р.