Казка про щастя

Одного разу їжачок Буль побачив біля свого будинку сумне лисенятко. Їжачок запитав, що сталося, а руде лисенятко майже заплакало у відповідь. Воно розповіло, що дуже нещасливе. Їжачок зрозумів, що це несправедливо, кожен мешканець Чарівного Лісу заслуговує на це прекрасне почуття.

– Я тільки що спустився з великої гори. Кажуть, якщо залізти на неї, можна знайти своє щастя. Але я навіть там його не знайшов. – Жалілось лисенятко їжачкові.

– А ти уважно дивився?

– Звичайно! На вершині я зазирнув під кожен камінь. Щастя ніде не було.

– А по дорозі ти шукав його? Раптом щастя було десь на горі, але не на самій вершині?

– Хм. Ти правий. Я був дуже зосереджений на тому, щоб швидше піднятися на вершину. Може повернемося на гору, і разом спробуємо пошукати щастя?

– Давай, – погодився їжачок Буль.

Друзі прийшли до підніжжя гори і пішли вгору. Лізти буде дуже важко. Буль навіть трохи пошкодував, що погодився допомогти лисеняткові. Але потім вирішив, що це навіть весело і цікаво.

– А знаєш, щоб збільшити шанси на успіх, давай ти полізеш з того боку гори, а я з цього! Так ми зможемо обшукати більше місць на горі. – запропонувало лисенятко.

– Давай!

– Але обіцяй! Якщо знайдеш щастя, віддаси його мені. Адже у тебе твоє вже є.

– Без проблем, – сказав Буль і почав свою подорож.

Хлопчики лізли на гору близько двох годин. Вони дуже втомилися, періодично зупинялися і відпочивали, дивилися вниз, пили воду з джерел, їли фрукти, які дарували їм дерева. Нарешті вони знову зустрілися, але вже на вершечку гори. Буль був такий щасливий тому, що підкорив гору, що аж стрибав від радості. Емоції переповнювали його.

– Моя казка про щастя з поганим кінцем. – сумно промовило лисенятко. – Я знову не знайшов його.

– Це сумно, – сказав Буль, і відразу звернув погляд на красивий пейзаж з гірської вершини. Ще ніколи він не бачив Чарівний Ліс з такої висоти.

– Сумно говориш? Чому ж ти такий задоволений? Посміхаєшся!

– Просто тішуся з того, що підкорив таку високу гору! Красиво тут.

– Ти щось недоговорюєш. Аж надто ти задоволений! Підозрюю, що ти знайшов на шляху моє щастя і забрав його собі! Тому і посміхаєшся!

– Ну що ти! Я не бачив нічого твого на своєму шляху!

– А що ж ти бачив? Чому ти так радієш?

– Я бачив і коштував смачну воду, яку дарувала нам земля. Пив її і дякував джерелу, адже без нього йти було б так важко! І яблука на дереві, яке виросло тут на горі, далеко від міста! Самотньо йому тут, а воно все-одно годує нас своїми плодами. І краєвиди гарні бачив, які відкривала висока гора. І дивився я на них із завмиранням серця. Чарівні краєвиди. Ось тому я щасливий сьогодні, але все це було моє щастя, а не твоє. Твого я не бачив, я навіть не знаю, як воно виглядає. Але повір по дорозі я заглянув під кожен камінь, шукаючи твоє щастя.

– Але ж я теж бачив краєвиди, їв яблука і пив воду. Чому ж мене це не тішило так, як тебе?

Їжачок Буль лише розвів руками. І йому захотілося швидше спуститися назад і потрапити додому. Лисенятко та їжачок мовчки спускалися з гори. З тих пір лисенятко так і не знайшло свого щастя, а Буль продовжує бачити його в кожній миті.