Хмаринка, яка хотіла навчитися читати

Високо-високо в небі жила хмаринка. Все в неї було добре — сяяло сонечко, лагідно віяв вітерець, гарно їй жилося. Одного дня хмаринка дізналася, що інші хмаринки вміють читати. Дуже засмутилася вона, бо теж хотіла навчитися. Полетіла хмаринка до першої подружки – хмаринки й каже:
— Привіт! Навчи мене, будь ласка, читати.

— Вибач, не можу, — відповіла та. — У мене є справи.

Полетіла тоді хмаринка до іншої й каже:
— Хмаринко, навчи мене читати!

— Ніколи мені, — буркнула друга. — Я зараз маю поле поливати, бачиш, яка засуха!

Засмутилася хмаринка й заплакала гірко. Поруч пролітав вітер і питає:
— Хмаринко, чого ти плачеш?

— Я не можу навчитися читати, — відповіла вона.

— Не сумуй, — сказав вітер. — Я тебе навчу!

Минув деякий час, і хмаринка навчилася читати. Вона колись думала, що це дуже важко, але виявилося — зовсім ні! Завдяки своєму доброму другові вітру хмаринка стала розумною й щасливою.