Хто справжній хазяїн

У затишній нірці під бузковим кущиком жила собі Миша. Було там тепло й сухо, навесні приємно пах бузок. Тільки живи та й будь! Так ні! Захотілося Миші кращої хати, щоб ще вигідніш було.

А в сусідстві якраз така хата і є! Збудувала собі її Кротиця, провела коридори, поробила кімнати. Біжить Миша до Кротиці.

— Утікай, сусідко, з хати! Ідуть люди з лопатами, тут копати будуть! Біда тобі буде !

Кротиця дуже налякалась та й утекла. А нечесна Миша зараз таки переселилась до Кротициної просторої хати і господарює. Живе Миша на новому господарстві день, живе і другий. А на третій день хтось постукав у двері.

— Хто стукає? — питає Миша.

— Я, Кротиця! Пусти мене до моєї хати!

— Не пущу ! — каже Миша. — Тепер хата не твоя, а моя!

— Я хату збудувала, я тут хазяйка! — говорить Кротиця.

— Не той справжній хазяїн, що надворі, а той, що всередині! — відповіла Миша. — Дарма стукати, дарма просити! Не пущу і край! Кротиця засміялась.

— Та я, сусідко, тільки пожартувала! Нехай! Зоставайсь тут! Я придбала собі ще кращу хатину, як оця. Та ще й у якому місці!

— Ну, де ? — зацікавилась Миша та й прочинила двері.

— Просто Марусиного вікна. Вікно день-удень відчинене, а за вікном столик з бубликами, з медом, з усяким добром . . .

— Справді? Мусиш мені це все показати! — зраділа Миша. — Веди мене туди! Може ми ще й поміняємось хатами ..

— А поведу! — погодилась Кротиця.

Ідуть вони, ідуть, а Кротиця каже :

— Не можу я бігти так швидко, як ти! Та ще й сонце очі сліпить. Мушу яку годинку в холодку полежати.

— Та хіба стану я так довго на тебе ждати? — сказала нетерпляча Миша. — Покажи мені шлях, то я сама попереду побіжу.

Кротиця стала в траві дибки і показала куценькою лапкою на вершок білої берези, що визирала з-поза мурованого будинку.

— Он туди поспішай!

Миша побігла так швидко, як лише могла. А Кротиця й не думала спочивати. Зараз вернулася до своєї давньої хати і зачинила двері зсередини.

— Тепер я знов удома! — сказала сама до себе. — Своєї власности ніякій нечесній Миші не відступлю. А Миша бігла, бігла, доки до тієї білої берези не добігла. Дивиться — справді стоїть будинок. Видно й відчинене вікно, а за вікном, може, й стоїть столик з усяким добром. Навіть запахло медом!.

— „Піду погляну!” — подумала Миша, але ще й кроку не зробила, як на вікні появився великий чорний Кіт. І Миша від страху аж затрусилася. Заховалась під листок бур’яну, а тоді чимскоріш подалась туди, звідки прийшла. Підходить до хати, а двері зачинені.

— Хто там? — сердито гукає Миша:  — Відчиняй! Хазяйка прийшла!

А з хати чути Кротицин голос:

— Не той хазяїн, що надворі, а той, що всередині. Дарма просити, дарма стукати!

Миша засоромилась. Нагадала собі, що і в неї; є своя мишача хатка. Пішла туди і там донині живе.