Хто зумів перемогти рабі Йошуа Бен-Ханаана

Розповідають про рабі Йошуа Бен-Ханаана, що був він великий мудрець і дотепник і ніхто не міг його перемогти ні у вченій суперечці, ні в турнірі дотепників. Жодна людина не могла, окрім… Але це сталося вже наприкінці нашої історії. А спочатку не було такої людини, щоб могла його перемогти.

Одного дня в Єрусалим прибув римський імператор і сказав рабі Йошуа:

– Якщо ти дійсно такий мудрець, як про тебе кажуть, хотів би я подивитися, як ти зумієш здолати мудреців міста Афіни і привести їх до мене.

А імператор прекрасно знав, що афінські старійшини великі мудреці і нікому ще не вдавалося здобути перемогу над ними.

Рабі Йошуа вирішив спробувати і сказав імператорові:

– Я думаю, що зумію переспорити їх і привести до тебе.

– Якщо ти переспориш їх, я зможу переконатися, що ти насправді великий мудрець, – промовив імператор.

Піднявся рабі Йошуа на корабель і вирушив в Афіни. Прибув він до Афін, підійшов до міських воріт, а де старійшини сидять – не знає, і запитати немає в кого, бо в місті був закон, який забороняв відкривати чужоземцям це місце. Що ж зробив рабі Йошуа? Він зайшов у шинок на заїжджому дворі, де їли і пили міські жителі, і запропонував хазяїну:

– Я чув, що ти дуже розумна людина, і хочеться мені випробувати, хто з нас розумніший. Якщо ти переможеш, я тобі платитиму за проживання тридцять днів поспіль, навіть якщо проживу в тебе лише один день. Якщо ж я зумію виграти в тебе двічі, ти виконаєш одне моє маленьке прохання.

Хазяїн погодився, узяв зі столу два однакові яйця, показав їх рабі Йошуа і запитав:

– Казали мені, що ти великий мудрець, скажи: яке яйце від чорної курки, яке від білої? – Він був упевнений, що ніхто не зможе відповісти на це питання. Але рабі Йошуа тут же узяв зі столу шмат сиру і сказав хазяїну:

– Якщо ти скажеш мені від чорної чи від білої кози цей сир, я тут же дам відповідь на твоє запитання про яйця.

Побачив хазяїн, що не вдасться йому зловити рабі Йошуа в цьому питанні і запросив його пообідати з ним та його сім’єю. За обіднім столом сиділи хазяїн з дружиною, два їхніх сини і дві дочки. І подали на стіл п’ять курчат.

– Поділи курчат між нами всіма, – запропонував хазяїн рабі Йошуа.

– Адже я гість тут, – заперечив рабі.

– Але я прошу, щоб розділив ти, – наполягав хазяїн.

Узяв рабі Йошуа курчат, дав одного хазяїну та його дружині, другого – двом синам, третього – двом дочкам, а двох курчат узяв собі – повну порцію. Подивилися на це ті, хто сидів за столом, і нічого не сказали.

На другий день за обідом до столу подали велику ароматну курку з приправами, та тільки одну. Знову попросив хазяїн рабі Йошуа:

– Поділи курку між нами.

– Але я тут гість, – нагадав рабі.

– Я хочу, щоб ти розділив, – стояв на своєму хазяїн.

Узяв рабі Йошуа голову курки і віддав хазяїну, внутрішні частини віддав його дружині, дві ноги віддав синам, по одній нозі кожному. Крила віддав дочкам – по одному крилу кожній, а тушку курки взяв собі. Дивилися на це ті, хто сидів за столом, і дуже дивувалися. Після трапези хазяїн запитав:

– Скажи мені, чому це ти так розділив учора і сьогодні: нам усім дав помалу, а собі взяв багато? Чому ти вчинив так нечемно?

– Можливо, і нечемно, але посуди сам, – заперечив рабі Йошуа, – учора ти просив, щоб я розділив п’ять курчат на семеро: я дав одного вам з дружиною – вас стало троє, два сини і курча – теж троє, дві дочки і курча – троє, та я з двома курчатами – і нас троє. Хіба це неправильно?

Розсміялися всі за столом і здивувалися винахідливості рабі Йошуа.

– Так, учора ти вчинив дотепно, – погодився хазяїн. – А чому ти сьогодні так поділив курку?

– Голову я дав тобі, – пояснив рабі Йошуа, – бо ти голова родини; нутрощі віддав твоїй дружині, бо діти твої вийшли з неї. Дві ноги синам, бо вони опора дому. А крила дочкам, бо ще трохи і вони розпрямлять крила і полетять услід за своїми чоловіками. Ну, а тушка курки схожа на корабель, що привіз мене сюди і на якому я, з Божою допомогою, додому повернуся. Тому я і взяв собі тушку.

Вислухали всі пояснення рабі Йошуа і погодилися:

– Так, ти розділив дотепно.

Тоді рабі Йошуа сказав хазяїну:

– Я переміг тебе у винахідливості та ще вирішив два твої завдання на кмітливість. Тепер твоя черга виконати моє прохання. Я прошу, щоб ти сказав мені, де сидять афінські мудреці.

Хазяїн увесь затремтів від страху:

– Що ти?! Якщо дізнаються, що я вказав тобі це місце – мене вб’ють!

– Не бійся, – заспокоїв його рабі Йошуа, – ми зробимо так: ти візьмеш в’язку дров і підеш вулицею. Я піду за тобою. Коли ми підійдемо до того місця, ти затримаєшся на мить, поправиш дрова і підеш своєю дорогою. Я зрозумію, що це те місце, і жодна душа не здогадається, що це ти показав.

Здивувався хазяїн винахідливості рабі Йошуа і зробив, як сказано.

Прийшов рабі Йошуа на те місце, де сиділи афінські мудреці, зайшов всередину.

– Ти хто? Що тобі тут потрібно? – втупилися вони на нього з подивом.

– Я з вчених юдеїв, – відповів рабі Йошуа з гідністю, – і прибув сюди повчитися у вас книжковій премудрості.

– А ось ми зараз поставимо тобі декілька питань і подивимося, який ти мудрець, – сказали старійшини.

– Запитуйте все, що хочете, – погодився рабі Йошуа, – і якщо ви переможете мене, то робіть зі мною що хочете. Якщо я переможу вас, обіцяйте, що прийдете пообідати на мій корабель.

– Гаразд, – погодилися старійшини, – якщо ти такий мудрець, побудуй нам там вгорі, у небі, повітряний замок.

– Будь ласка. Тільки підніміть мені туди вгору глину і цеглу, і замок негайно буде.

– А де центр всесвіту?

– Точнісінько онде, – вказав рабі на самотню хмаринку в небі.

– А як ми переконаємося, що центр дійсно там? – засумнівалися старійшини.

– Не вірите – візьміть мотузок і відмірте.

– У горах є колодязь з водою, а нам потрібно перетягнути його в місто. Як це зробити?

– Простіше простого. Обв’яжіть його водяними мотузками і тягніть.

– А якщо є грядка ножів, чим їх скосити?

– Рогом осла, – не розгубився рабі.

– Хіба в осла є роги? – здивувалися мудреці.

– А грядку ножів вам хіба доводилося бачити?

Багато ще питань ставили мудреці рабі Йошуа, але перемогти його в дотепності не зуміли і довелося їм усім йти до нього на корабель. Коли всі старійшини там зібралися, рабі Йошуа дав команду капітанові вирушати в море. Поплив корабель морем і привіз усіх мудреців Афін до римського імператора. Побачив їх імператор і сказав рабі Йошуа:

– Тепер я знаю, що ти великий мудрець і ніхто не може тебе здолати.

Потім він щедро його обдарував і відпустив з миром. Вийшов рабі Йошуа від імператора, покинув місто і попрямував дорогою. А спека стояла жахлива, та ще з кожною годиною ставало все спекотніше. Важко було рабі йти з важкими подарунками, змучився він увесь, спітнів, спрага його мучила. І тут він побачив хлопчика, який сидів біля розвилки доріг. Зупинився біля нього рабі Йошуа:

– Скажи мені, хлопчина, чи немає тут в околиці колодязя?

– Є. Недалеко звідси. Ось ці дві дороги якраз до нього ведуть, – і хлопчик вказав пальцем.

– Якою же з них я дійду швидше?

Хлопчик подумав і сказав:

– Та дорога, що ліворуч, коротка і довга. Та, що справа, – довга і коротка.

Не зрозумів рабі Йошуа слова хлопчика, махнув рукою і пішов тою дорогою, що коротка і довга. Пройшов він по ній небагато – і тут дорогу перегородив рів. Перейшов його рабі Йошуа, а там гора, і дорога піднімається вгору все крутіше і крутіше. Повернувся рабі Йошуа, побачив хлопчика на тому ж місці і запитав з роздратуванням:

– Хіба не ти сказав мені, що це коротка дорога до колодязя?

– Я сказав, що коротка і довга, – заперечив хлопчик, – вона хоч і коротка, але погана і круто підіймається в гору. Якби ти пішов іншою дорогою, що довга, але хороша та йде під гору, ти б вже давно був біля колодязя.

Пішов рабі Йошуа до колодязя, і хлопчик з ним. Вони йшли дорогою довгою і короткою, що була хороша і бігла під гору, і скоро дісталися до мети.

Попив рабі Йошуа, угамував спрагу, і дуже захотілося йому їсти.

– Якщо ти справді такий розумний, – сказав він хлопчикові, який все ще йшов поряд з ним, – то сходи, купи мені чогось поїсти. Тільки так: я дам тобі лише одну монетку, а ти купи мені на неї щось їстівного, щоб вистачило на цю трапезу, та ще на дорогу залишилося.

– Зрозумів. Чекай мене тут. Я скоро повернуся.

Хлопчик пішов і дійсно скоро повернувся, тримаючи в руках невеликий мішечок. Рабі Йошуа взяв мішечок, заглянув у нього, а там… сіль!

– Я хіба за сіллю тебе посилав? – здивувався рабі.

– Ти велів за одну монетку купити тобі щось їстівного, щоб вистачило на цю трапезу, та ще на дорогу залишилося. Я і купив. Запевняю тебе, що стільки солі тобі за один раз не з’їсти. Отже, і на дорогу залишиться.

Поцілував рабі Йошуа хлопчика в голову і сказав:

– Великим мудрецем я був і багатьох мудреців перемагав, поки не прийшов маленький хлопчик і не переміг мене.