Корова в просі

Прип’явши до хвоста корові сосунка,
Омелько Черевко з базару вів корову.
Мале теля усю дорогу
У мами клянчить молока.
— Ат, одчепись! — одрізала зла мати. —
Голодна я весь день, де молока узяти?
Он бачиш — просо? Ми до нього йдем.
Попастись забредем… —
Корова знала звичку Черевкову —
Живитись без труда, на дурняка:
Пустив у спаш корову,
А сам приліг, пославши піджака.
Аж сторож виріс за плечима:
— Це що ж? У тебе совість є?
Так нищити своє?! —
Омелько кліпає злодійськими очима:
— Це… не моє.
— Ну, не «моє», так «наше»!
Сказать би, це не паша,
Майбутня каша!
— Воно-то, звісно, каша, та не наша,
Бо я в колгоспі не стою,
А тільки в цім селі жию.

У нас такі жуки —
Омельки Черевики —
Подекуди ще й досі є:
Все міряють на «ваше» і «моє».