Котячий хор

Зібрались якось уночі
Коти – веселі циркачі:

Той скаче, той стриба – стриб-стриб,
А той сидить, неначе гриб,

Ще інший нявка-завиває,
А всім здається, що співає!.

– Панове! – обізвався кіт. –
Погляньте всі на мій живіт:
Три дні у ньому, як на зло.
Ні крихти м’яса не було!

Сказала кицька: – Їсти треба,
Та не впадуть харчі із неба.
– А сивий кіт на те:
– Щоб мати,
То треба, панство, працювати!

Усім сподобалась порада.
Засіли котики на раду.

У місті тихо. Місяць світить
А рада радить: що робити,
Щоб на м’ясце їм
За-ро-би-ти!

Ось котик (лапки, мов сніжочок)
Сказав: – Ходімо у таночок.
Нам будуть всі аплодувати
І годувати!

Занявкав голосно котюга:
– Що! Танцювати! Це наруга!
Берімося шляхи и мости
Хвостами нашими мести!

Ще інший крикнув: – Працювати!
Я звик лиш їсти та ще спати!
-А я,- занявкала тут киця, –
Я й народилась в рукавиці-……

Тоді гукнув найстарший кіт,
В якого все болів живіт.
-Хто рота має- голос має
Я хор негайно закладаю!

Є сто котів – це голод, мор,
А сто ротів – прекрасний хор!

У місті тихо. Місяць сяє.
Вже сплять і авта, і трамваї,
Дорослі, дітки – все вже спить.
І все – прокинулось умить,

Бо заревів котячий хор,
Немов який страшний мотор!

Нявчать, кричать, пищать хористи.
Самі своїм радіють хистом,

І люди вже біжать по місту,

Вже сто, вже двісті, вже і триста,
Уже чотириста й п’ятсот –
А хор дере на повний рот!

Пожежники і поліцаї
Біжать, кричать та поспішають,
І літака вже хтось завів, –
А хор реве, як і ревів!

Прибігли люди, обступили
І кажуть: – Що це. Боже милий!
Чого це ви, брати-коти.
Нелюдським голосом завили!!

На те гукнув найстарший кіт,
В якого все болів живіт:

– Кіт хоче їсти, хоче жити.
Кіт хоче трішки заробити,
Кіт потрапляє у відчай, –
Що ж нам робити!!!

На це промовив поліцай:
– ІДІТЬ УСІ МИШЕЙ ЛОВИТИ!