Коваль та гноми

Жив був коваль, молодий і неодружений. Як не працював Клаас, як не намагався, все не міг заробити стільки грошей, щоб одружитися. А наречена його жила досить далеко від села, на хуторі.

Ось якось увечері повертався коваль від нареченої додому і вирішив скоротити дорогу — піти вздовж річки біля гори. Дійшов до річки і що він чує, що бачить? Цілий натовп гномів співає і танцює на бережку! Підкидають нагору свої шапочки і ловлять їх ногою.

Сховався Клаас за кущ і дивиться. Наспівалися, натанцювалися гноми і, немов хтось знак дав, миттю зникли у вузькій ущелині гори. Тільки один залишився : зачепилася його шапочка за гілку і ніяк гном до неї не дотягнеться. Пожалів коваль гнома, думає: «Як йому допомогти?». Перестрибнув через річку і каже:

— Стривай, друже, я тобі допоможу.

Витягнувся Клаас на повен зріст і дістав шапочку із дерева.

— Клаасе, Клаасе, — назвав гном коваля його ім’ям, — ти зробив мені велику послугу. Настав час мені повертатися в гору. Повернись я без шапочки, цілих п’ять років поспіль не можна було б мені виходити з гори. Ось тобі в нагороду – діамант.

Клаас чув  чимало розповідей про те, що подарунки гномів не приносять людям щастя.

— Що я буду з ним робити? – розгубився він.

— Це не простий камінь, візьми його.

— Ну ні, — стояв на своєму Клаас, — не візьму.

— Що ж, я знайду спосіб віддячити тобі, Клаасе, — сказав гном, — а тепер мені час іти.

І зник в ущелині.

Клаас повернувся додому й швидше до кузні— приготувати роботу назавтра для себе та двох своїх підмайстрів. Вранці приходить у кузню, а робота вся виконана, і у найкращому вигляді!

«Невже підмайстри постаралися? — подумав коваль. – Щось на них не схоже».

Але підмайстри й самі були здивовані не менше коваля. Вирішив тоді Клаас залишитися на ніч у кузні — подивитися, хто це так гарно працює.

Опівночі в кузні з’явився гном, той самий, якого коваль виручив з біди, і взявся до праці, та так спритно і вміло, що до ранку робота за трьох була зроблена.

Радіє Клаас, підмайстрів відпустив, сам цілими днями з нареченою гуляє, а робота в кузні тим часом справно йде.

«Треба мені якось віддячити гномові», — подумав Клаас і замовив у кравця маленький зелений каптан із золотим шиттям, зелені штани та капелюх, а в шевця — крихітні черевички. Увечері він розклав усе це в кузні, повісив на стіну дзеркало і приготував воду зі шматочком мила.

Побачив гном гарний новий одяг і так зрадів! Скоріше вмиватися, та чиститись, та новий одяг приміряти! Капелюх натягнув і до дзеркала — чепуриться.

Через якийсь час вийшов гном тихенько з кузні, і Клаас більше його ніколи не бачив. Скільки він не залишав роботи на ніч, гном більше не з’являвся, та Клаас довго не журився, сам став до горна та ковадла і давай працювати!

Незабаром коваль одружився зі своєю нареченою і жив довго і щасливо.