Кравець і вітер

Одного разу жив – був на світі кравець, чесний і працьовитий хлопець. Звали його Жан. І була у нього дружина – жінка гарна, але дуже лінива. Її звали Жанною.

Варто було тільки кравцю рано вранці вийти за поріг, як дружина його відразу завалювалася спати і вставала не раніше полудня. І якщо ви думаєте, що після цього вона бралася за роботу, то ви сильно помиляєтеся. Спочатку вона снідала, а потім виходила на вулицю і базікала з кожним, хто тільки траплявся їй на дорозі. Додому вона щоразу поверталася незадовго до приходу Жана і сідала за прядку, вдаючи, що старанно працювала весь день. А Жан, будучи людиною простою і незлою, навіть подумати не міг, що його обдурюють.

І ось одного разу звернувся Жан до своєї дружини:

– Знаєш що, люба жінко, завтра, я, мабуть, не піду на роботу. Натомість ми з тобою встанемо раніше і підемо на ринок,  продамо пряжу, якої ти вже мабуть цілу гору наробила.

Тут Жанна і зрозуміла, що попалася. Але робити нічого, погодилася вона з чоловіком, а сама, як тільки він заснув, кинулася до сусідки, яка на все місто славилася своєю хитрістю та спритністю.

– Люба моя кумасю, – почала зі сльозами на очах Жанна, – чоловік мій хоче завтра йти на ринок і продавати ту пряжу, що я мала зробити. Ти ж знаєш, у мене й трьох мотків не набереться. І що мені тепер робити, як бути?

– Хіба це біда? – засміялася сусідка. – Ти завтра зранку скажи йому так. Мовляв, ти напряла пряжі на ціле місто, але перед продажею вирішила її просушити. Віднесла до пекарні, поклала на ніч у піч, та ось біда, пекареві нічого і не сказала. А він нібито встав зранку раніше та затопив піч. Вся пряжа й згоріла.

Дуже таке пояснення сподобалося Жанні. Вранці вона переказала чоловікові все слово у слово.

– Ну й дурна ж мені дісталася дружина, – заголосив кравець. – З такою дружиною і по світу недовго піти. Ну та гаразд, ти ще можеш виправитися. Ось тобі мішечок лляного насіння. Посій його на задньому дворі, та зроби так, щоб до мого повернення льон уже зійшов, потім збери його, потереби, вичеши, вимочи і висуши як слід. А потім зв’яжи в пучки і знеси на горище. А не зробиш – піду від тебе!

– Але ж чоловічку мій дорогенький, – защебетала ледача жінка, – де ж це бачено, щоб льон за один день зійшов!

– Бачено не бачено, але скажу тобі одне: не зробиш, як я звелів, піду від тебе, а ти живи собі як знаєш.

Наступного дня лінива Жанна знову побігла до сусідки і розповіла їй про свою нову біду.

– Чи це біда? Допоможу твоєму горю! – Сказала сусідка і розреготалася. – На ось тобі три жмути льону. Розв’яжи їх та розкидай по дорозі, по полю та по паркану. Коли чоловік твій увечері повернеться, ти йому скажи, що все виконала, ось тільки налетів тут негідник Вітер і розкидав льон, який ти вже сушити постелила. Якщо ж він не повірить, то відведи його на задній двір і покажи йому розкиданий льон.

І знову лінива Жанна залишилася дуже задоволена порадою. Вона взяла в сусідки три жмути льону і зробила точно так, як їй було сказано.

Увечері, коли Жан повернувся додому з роботи, Жанна кинулася йому на шию зі сльозами на очах.

– Біда, мій любий, – заголосила вона. – Посадила я рано-вранці льон, і до обіду він уже виріс. Я його зібрала, обтріпала, вичесала, вимочила і тільки розстелила сушити, як налетів Вітер і розкидав весь льон містом.

– Здається мені, жінко, що ти все це вигадуєш, – пробурчав кравець.

– Як це вигадую? – Вигукнула Жанна. – Ходімо зі мною надвір, сам усе й побачиш.

Робити нічого, вийшов кравець за дружиною на вулицю, бачить – і справді, на деревах та на паркані стеблинки льону висять.

– Нещасна я людина, – зітхнув кравець, – і таку шкоду в господарстві мені важко пережити. Піду скаржитися матері вітрів. Не діло це, що її сини безчинства творять та беззаконня учиняють!

Сказав так і зібрався в дорогу. Взяв Жан із собою тільки свою палицю та кілька ячмінних коржів, а більше йому й узяти було нічого .

Ішов він не день і не два, але нарешті прийшов до гори, біля підніжжя якої сиділа величезна стара баба. Сама вона була ростом із замкову вежу, руки її були завтовшки з вікові дерева, очі метали блискавки, а єдиний чорний зуб, що стирчав у роті, був розміром із двоповерховий будинок.

Злякався кравець, але все одно шанобливо вклонився і привітав стару:

– Вітаю пані.

– І тобі привіт, – відповіла йому стара. – Куди дорогу тримаєш та чого шукаєш у наших краях?

– Я шукаю матір усіх вітрів.

– Ну, значить, ти її вже знайшов, бо я вона і є, а всі вітри та буревії на світі – мої улюблені діти. Що тобі від мене потрібно?

– Вибачте, пані, але я прийшов попросити вас відшкодувати ті збитки, які завдав мені один із ваших синів, нестримний Вітер.

– Що ж сталося? – Вигукнула стара. – Клянуся, якщо ти розповіси всю правду, я зроблю так, що мій син відшкодує тобі збитки та ще й зверху накине.

– Я, пані, людина бідна, так що не судіть мене суворо. Сталося ж ось що…

І кравець розповів матері вітрів ту казку, яку почув від своєї дружини, ледарки Жанни.

– Невдача! – Вигукнула мати вітрів і сплеснула руками, та так що бідний кравець ледь втримався на ногах. – Я примушу свого сина виправити все. Ходімо до мене до хати. І головне, щоб не сталося, нічого не бійся.

Кравець послухався і пішов за матір’ю вітрів до її будинку. Там вона його нагодувала, напоїла і розважала розмовами доти, доки на вулиці не почулося страшне виття.

– А ось і мій синочок додому поспішає! – радісно вигукнула стара.

Тієї ж хвилини двері хатини з гуркотом відчинилися, і в хату залетів сам нестримний Вітер. Жан так перелякався, що шмигнув під стіл, а Вітер потягнув носом повітря і сказав:

– Чую, чую, пахне тут людиною. Славно я сьогодні повечеряю!

– Ну ні, сину мій, як би не так, – заперечила мати вітрів. – Ти не рухатимеш цього чоловіка. Навпаки, ти перед ним вибачишся і відшкодуєш йому всі збитки, тому що, завдав ти йому неабиякої шкоди.

З цими словами вона нахилилася і витягла з-під столу бідного Жана, який був ні живий, ні мертвий зі страху.

– Я не розумію, матінко, про що ви говорите, – заперечив Вітер, – а тому, я все ж таки з’їм цього чоловічка і втамую нарешті той нестерпний голод, що мучить мене вже з самого ранку.

І Вітер ступив уже було до Жана, бажаючи втілити свою загрозу в життя, але тут дорогу йому заступила мати і грізно вказала на мішок, що висів під самою стелею в одному з кутів хатини.

– А по-моєму, ти не їсти хочеш, а он у тому мішку посидіти! Давненько я тебе не карала як слід, ось ти й розперезався надміру.

Злякався Вітер материнських погроз і відразу присмирів.

– Ну гаразд, – сказав він Жану. – Давай викладай, що там у тебе за біда сталася.

І розповів Жан Вітру все, що йому розповіла дружина, лінива Жанна.

– Еее… та дружина тебе, схоже, обдурила. Я давно не бував у вашому місті, а тому не міг завдати тобі збитків. Але мої брати, вітри, розповідали мені, що твоя дружина, замість того щоб працювати, цілими днями тільки з сусідками язиками чеше. Але ти, я бачу, хлопець добрий, чесний і роботящий, а тому я тобі допоможу. Бачиш, у кутку ослик стоїть? Забирай його, а як знадобляться тобі гроші, постели в нього під хвостом носову хустинку і скажи: «Ослику, ослику, зроби як слід».

Зрадів кравець, подякував Вітру та його матінці за такий щедрий подарунок і вирушив додому, весело співаючи.

Відійшовши від хатини Вітра та його матінки на порядну відстань, кравець вирішив перевірити, отриманий подарунок. Він прив’язав тварину до найближчого дерева, постелив під його хвіст хустинку і сказав: «Ослику, ослик, зроби як слід».

І тільки він так сказав, як на хустинку посипалися монети – срібні в переміжку з золотими.

Радості кравця не було меж. Ніколи ще він не бачив одразу так багато грошей. Він швидко зібрав монети, зав’язав їх у ту ж хустинку і поспішив до заїжджого двору, бо насувалася ніч.

На заїжджому дворі Жан узяв собі найкращу кімнату і замовив ситну вечерю та глечик доброго вина. Однак не забув і про ослика, наказавши слузі доглядати ослика, як рідного сина.

Оскільки кравець був не тільки добрим, а  ще й дуже простим хлопцем, він, подумавши трохи, сказав до слуги:

– І ще: нізащо на світі не кажи йому: «Ослику, ослику, зроби як слід».

З цими словами задоволений кравець пішов вечеряти в свою кімнату, а слуга задумався – аж надто дивними здалися йому останні слова багатого постояльця. Тому, коли добре стемніло, він заліз у хлів, нахилився над осликом і прошепотів: «Ослику, ослику, зроби як слід». І тільки він це сказав, як на землю з-під хвоста ослика посипалися монети – срібні в переміжку з золотими.

«Оце так», — подумав слуга і кинувся будити господарів. Вони втрьох подивилися на чудового ослика, а потім швидко вирішили підмінити одну тварину на іншу, кравецький чарівний ослик нічим не відрізнявся від усіх інших ослів. Сказано зроблено.

Вранці нічого не підозрюючи кравець прокинувся, зібрався в дорогу і надвечір уже був удома. Там на нього і напосілася дружина зі звинуваченнями та погрозами.

– Добрі люди, подивіться на цього негідника, який нарешті звелів повернутися додому, до рідної жінки, яка тут уже з голоду вмирає! – Кричала вона на всю вулицю. – І де ж це тебе чорти носили, любий чоловіче?!

– Не кричи. Краще ходімо зі мною. Я тобі щось покажу. І знаєш, схоже, з цього дня всі наші лиха залишилися позаду. І тепер ми заживемо не гірше за найбагатшого купця, а може так статися, що не гірше за самого короля.

Звичайно, Жанна ні слову не повірила, про те все ж таки пішла за чоловіком. А він привів її до ослика, що мирно стояв на подвір’ї, постелив тому під хвіст носову хустинку і сказав: «Ослику, ослику, зроби як слід». Але нічого не сталося. Тоді кравець вдруге і втретє сказав чарівні слова – і знову нічого.

Засмутився Жан понад всяку міру, а тут ще й дружина на нього напустилася з лайкою та з кулаками.

– Та ти з мене знущатися надумав, ірод проклятий! Ну, я тобі зараз покажу, де раки зимують, бовдуре!

З цими словами вона схопила кочергу й почала лупити нею чоловіка по спині та по бокам. Насилу втік бідний кравець.

Ішов він, ішов – і врешті-решт вирішив повернутися до хатини матінки вітрів і знову попросити про допомогу.

Варто було тільки кравцю з’явитися на порозі хатинки матінки вітрів, як Вітер підвівся з-за столу і сказав:

– Не кажи нічого. Я всюди літаю, все бачу і все чую, а тому знаю, що сталося. Обдурили тебе злі люди, підмінили ослика. Але не біда. У мене для тебе, якраз одна гарна річ припасена. Тримай ось цю скатертину. Як тільки зголоднієш – відразу розстели її. І не важливо, на столі чи на голій землі. А розстелиш, скажи: «Скатертино, скатертино, зроби як слід». І повір мені, таких смаколиків, що вона тобі запропонує, сам король не куштував. Тільки дивись, не дай знову себе обдурити!

Зраділий Жан узяв чудову скатертину, попрощався з Вітром і його доброю матінкою і подався назад. Коли він порядно вже відійшов від хатини матері вітрів, то розстелив прямо на голій землі скатертину і сказав: «Скатертино, скатертино, зроби як слід». І сталося справжнє диво. Ніколи ще бідний кравець не бачив таких дивовижних страв. Наївшись досхочу, він згорнув скатертину і пішов далі.

Як стало темніти, дійшов він до того ж заїжджого двору, що й колись. «Що ж, тут живуть добрі люди, – подумав простакуватий кравець, – тут я й зупинюся».

А сталося так, що у той час справляли на заїжджому дворі весілля хазяйської доньки, і всіх, хто тільки заглядав на вогник, задоволені батьки нареченої кликали за стіл. Покликали вони і кравця. Кравець, бажаючи порадувати привітних господарів, розстелив на столі свою чудову скатертину і голосно сказав: «Скатертино, скатертино, зроби як слід».

Ніколи ще ні господарі заїжджого двору, ні їхні гості не їли таких смачних наїдків і не пили такого вина. А вночі нечесні господарі викрали скатертину, і знову ж таки за допомогою свого хитрого слуги. На ранок Жан прокинувся таким же бідним, яким і народився на світ.

Нарешті зрозумів кравець, хто винуватий в усіх його нещастях, зрозумів і гірко розплакався. Але робити нічого, зібрався він у дорогу і пішов назад до будинку Вітра. «Вже краще нехай Вітер мене проковтне, ніж таким дурнем на світі жити», – вирішив бідний кравець.

Коли він підійшов до хатини вітрів, то зрозумів, що Вітер його вже давно чекає.

– Бачу, знову тебе  обдурили, – зітхнув Вітер. – Знаєш, нікому іншому я більше не став би допомагати, але ти хлопець непоганий, а тому я все ж таки зроблю так, що все твоє добро до тебе повернеться. На тобі чарівну палицю. Тільки ти скажеш: «Палице, палице, зроби як слід», як вона в ту ж мить накинеться на твоїх ворогів і буде їх лупцювати доти, доки ти сам не скажеш: «Досить».

Зрадів кравець, схопив палицю і, вклонившись до землі Вітру та його доброї матінці, побіг назад на заїжджий двір.

Побачили його господарі та дуже зраділи.

– Жінко, дивися, хто до нас повертається, – сказав господар. – Це ж той дурник, у якого ми забрали чарівного віслюка та чудову скатертину. Подивимося, що за диво він нам цього разу приніс.

Хазяїн із господинею зустріли бідолашного кравця ласкаво і запросили його повечеряти з ними разом, сподіваючись підпоїти його й роздобути ще щось цікаве. А кравець і радий радісінький. Коли ж він від пуза наївся, то взяв до рук свою диво-палицю і швидко сказав: «Палице, палице, зроби як слід».

Палиця як почала гуляти по спинах та боках господаря з господинею та їх нечесного слуги! І де б вони не ховалися, скрізь палиця їх наздоганяла.

Нарешті господарі заблагали:

– Чоловіче, змилуйся над нами! Все тобі віддамо, та ще й свої гроші додамо, тільки позбав нас від цієї проклятої палиці. А то вона нас зовсім уб’є.

А Жан, як ми вже казали, був добрим та сердечним хлопцем. Зрештою він зглянувся на господаря, господиню та їхнього нечесного слугу і сказав палиці: «Досить». Тієї ж миті вона впала на підлогу, наче нічого й не було.

Злодії, стогнучи і плачучи, повернули Жану все, що вкрали. Із цим і повернувся Жан додому, на радість дружині.

Мабуть вони і досі живуть приспівуючи, якщо, звісно, Жана знову хтось не обдурив.