Ким бути?

Почало якось ведмежа Кайнехак вередувати, перестало слухатися батьків.

– Не буду я більше ведмедем! Хочу кимось іншим стати.

Сказало так і втекло. Йшло-йшло, у тундрі опинилося. Добре там, квітів багато, сонце гріє. Біля нірки ховрашок сидить, передні лапки звісив, на хвостик спирається, свистить, наче пісню співає.

– І я хочу стояти стовпчиком, – каже ведмежа, – і свистітиму, як ховрашок.

Сів Кайнехак на горбок, передні лапки звісив, на хвіст сперся: зовсім як ховрах. І ну свистіти… але вийшов гучний рев. Злякався ховрашок і втік.

Прикро стало ведмежаті. Почалапало воно далі. Бачить – олені пасуться. Підійшло до одного з них, питає:

– Ти хто? Я ще таких рогатих звірів не бачив.

– Я олень.

– Я теж буду оленем.

– Гаразд, буде мені веселіше. Давай наввипередки! Хто швидше?

Поки ведмежа шкутильгало на своїх кривих лапках, оленя й слід прохолов.

– Не так вже й цікаво бути оленем, – пробурмотів Кайнехак і пішов далі. Неподалік від озера він побачив качку.

– Краще я буду качкою: вона і ходить не так швидко і літати вміє.

Стало ведмежа на задні лапи, замахало передніми, наче крилами, стрибнуло щосили і … гепнулося на землю.

– Давай я навчу тебе, як треба літати, – запропонувала качка, – ходімо до берега, там з кручі легше починати.

Стала качка на самісінькому краю кручі, розправила крила і полетіла над водою.

Стрибнув за нею Кайнехак – та як шубовсне у воду! З головою пірнув. Виринув, лапами по воді б’є, відпирхується, ледве на берег вибрався. Стоїть мокре ведмежа, обтрушується. Вода холодна, мало приємного, коли дрижаки беруть!

Попленталося воно геть, а тут якраз зустріло батька з матір’ю і братика. Йдуть вони, мирно розмовляють, до ягідного поля крокують.

– Ні, – вирішив Кайнехак, – краще бути гарним ведмедем, ніж перед іншими себе ганьбити.