Лев та вовк

Лев уминав на сніданні ягнятко;
А цуценятко
– При царській трапезі крутилось, та з-під лап
В ясновельможного й собі шматочок — хап!
І Лев те вибачив, не огнівився й трохи,
Бо, пак, дурне ще, молоде було!
А Вовку, дивлячись, у голову зайшло,
Що й справді Лев слабий, страхополохий,
Коли вважа на цуценя,
Та то й собі поцупив він ягня…
Аж вийшло тут на кепську справу —
Вовк сам діставсь царю на страву!
До сіроманця Лев озвавсь,
Роздерши в шмаття по хвилині:
«Що можна вибачить дитині,
То бельбасу старому — зась!»

Переклад М. Старицького