Лінивий Вареник

Жив-був на світі Вареник. І був цей Вареник такий лінивий, такий лінивий, що просто неймовірно. Другі вареники, як вареники. З себе пишні, боки тоненькі, по краях гарні оборочки, а цей якийсь особливий: товстий і незграбний, ну просто шматок вареного тіста. Всі його так і називали Лінивий Вареник.

Правда, Вареник завжди ображався і говорив, що лінивий не він, а дівчинка Марійка, яка його таким зробила. Але як би там не було, всі дражнили його і кричали, що іншого такого ледаря на кухні не знайдеш. Сумно стало нашому Варенику…

І вирішив він вирушити в далеку дорогу, розшукати цю дівчинку Марійку, яка його таким лінивим зробила, і заставити її , щоб вона його переробила. Ліньки було нашому герою збиратися в дорогу, але робити нічого. Доведеться, коли вже так вирішив. Інший Вареник, правда, за годину обскакав би всю кухню і квартиру на додачу, але ж наш був особливий! Неквапливо він скотився з кухонного столу на високу табуретку, звідти на підлогу і помандрував. Але тут його побачив кіт Барсик

– Мур-Няв! – Сказав кіт. – Лінивий Вареник! Здається, я сьогодні добре поснідаю! – І кіт хотів було його схопити, як мишку, але… тут Вареник раптом виявив неймовірну спритність! Він, як блискавка, злетів на плиту і від страху сховався прямо в каструлю із супом.

Кіт від подиву тільки рота роззявив, та так і залишився стояти посеред кухні, поки йому в рот не попало лушпиння від картоплі. Тут кіт ображено пирхнув і поліз під плиту ловити мишей. Це була набагато вірніша справа, ніж метушня з якимось підозрілим Вареником.

А Вареник, як ми вже сказали, опинився у каструлі із супом. Там плавали Петрушка і Морква, Капуста і Картопля, і всі вони відразу почали дражнитися:

– Ага! Лінивий Вареник! Подивіться, та він такий ледар, що навіть не навчився плавати в супі!

І справді, Капуста та Картопля чудово плавали і навіть якимось небаченим спортивним стилем, а Вареник одразу пішов на дно.

– Послухайте, – жалібно сказав Вареник, – киньте ви ці ваші глузування. Мені потрібно знайти дівчинку Марійку, яка зробила мене таким лінивим.

– Чи не думаєш ти, що дівчинка Маша залізла в каструлю з супом? Лукаво помітила Петрушка.

– Але, може, ви знаєте, де вона зараз? – з надією запитав Лінивий Вареник.

– Ні, не знаємо! – навперебій закричали Морква, Капуста та Картопля. – Наш суп варить дівчинка Валя, дуже розумна та спритна дівчинка!

– Гей ти, Вареник! – сказала Картопля. – Подивився б ти, як вона мене чистила! Не встигла я озирнутися, як все лушпиння з мене злетіло і я стала чистенька, біленька і блискуча, просто краса! Потім мене розрізали на дрібні шматочки та опустили у прозору воду. Ой! Я так люблю плавати!

– Знаєте що. Картопле, – буркотливо сказала Петрушка, – плаваю я не гірше за вас, а мабуть, і краще. І, крім того, надаю супу ар-р-ромат. Так, що не погано було б щось сказати і про мене! А то цей Лінивий Вареник, подумає, що ви тут головна!

– І я, сказала Морква, – і я надаю аромату!

– Звичайно! – відразу підтвердила Петрушка, бо вони з Морквою були великими приятельками.

– Слухайте, – сказав Вареник, мене зовсім не цікавить, як ви плаваєте і хто з вас тут головний. Я шукаю ліниву дівчинку Марійку…

– То ми вас не цікавимо? – Ображено сказала Картопля.

– То йдіть з нашої каструлі!

– Так! Так! – Підтвердила Капуста – Ідіть! А то, дивлячись на вас, мені щось стало ліньки варитися!

Тут Вареник образився, виліз із каструлі і хлюпнувся просто на плиту! Кота поблизу не було, і Лінивий Вареник сміливо пішов далі. На сусідній конфорці він побачив Яєчню. Вона шкварчала і буркотіла.

– Послухайте, Яєчня! – Сказав Вареник – Чи не бачили ви ліниву дівчинку Марійку?

– До чого тут Марійка? – забурчала Яєчня. – Мене робила спритна дівчинка Валя. Давно всім відомо, що Марійка нічого не любить робити.

– Але ж мене вона зробила! – заперечив Вареник.

– Ну, це просто вона через непорозуміння, – пирхнула Яєчня і бризнула на Вареника олією.

– Ой! ой! – закричав Вареник. – Гаряче!

– Вибачте, – сказала Яєчня. – Валя забула накрити мене кришкою, але з нею це трапляється рідко. Зате бачили б ви, як вона спритно розбила яєчко рівно навпіл і я плюснулася на цю сковорідку прямо в олію! – І Яєчня від задоволення зафурчала ще сильніше.

– Послухайте, – сказав Вареник. – Мене зовсім не цікавить, як ви хлюпалися на сковорідку, я шукаю ліниву дівчинку Марійку.

– Який невихований! – Ображено сказала Яєчня. – Відійдіть, будь ласка, і не заважайте мені смажитися! А то в мене від ваших розмов і так уже один бік підрум’янився більше ніж потрібно! – І вона бризнула на Вареника олією, тепер уже навмисне.

Вареник струсив з себе олію і пішов не попрощавшись: так він образився на Яєчню.

Йде Лінивий Вареник далі. Раптом бачить – Журавлинний Кисіль!

– Ур-pa! – зрадів Вареник. Я знаю, тебе варила дівчинка Марійка.

– Звідки ти знаєш? – здивувався Кисіль.

– Так ти ж весь у грудочках! Дівчинці Марійці, напевно, ліньки було тебе помішати.

– Правильно, – сумно зітхнув Журавлинний Кисіль, – хоч би хтось мене помішав! Ну, ось ти, Варенику, помішаєш мене?

– Хто я? – здивувався Вареник. – Що ти! Мені лінь! А втім… я, мабуть, спробую, але за однієї умови. Ти мені скажеш, де зараз лінива дівчинка Марійка, яка тебе варила!

– Скажу, скажу! – зрадів Журавлинний Кисіль. – Мішай мене швидше!

Ой, як Варенику не хотілося перемішувати Кисіль! Але все-таки він узяв ложку і взявся до справи. Кисіль від задоволення тільки прицмокував.

А Вареник наш так старався, що мало не потрапив у Кисіль. Молодець вчасно вхопився за ручку каструлі. Інакше довго б йому довелося вибиратися звідти.

– Ну, дякую, друже! – Зрадів Кисіль. – Ось тепер я розповім тобі, де зараз дівчинка Марійка. Лежить вона в кімнаті на дивані і смокче велику М’ятну Цукерку.

– Дякую тобі, Киселю! – сказав Вареник і почав думати, як йому потрапити до кімнати? Хоч і ледар він був, та швиденько зрозумів: з його швидкістю добиратися туди – цілу вічність.

Добре, знайома Кастрюля допомогла. Вона саме в цей час вирушала з кухні. Наш Вареник не розгубився, миттю причепився до краю Каструлі і промандрував з нею до кімнати прямо на стіл. Озирнувся він і бачить: лежить на дивані дівчинка Марійка і смокче велику М’ятну Цукерку. І така вона лінива, ця Марійка, така лінива, що смокче Цукерку прямо з папірцем. Ліньки розгорнути! Смокче і дивується: чому Цукерка така несмачна?!

– Доброго дня, Марійко, – сказав Вареник і голосно зітхнув.

А дівчинка так здивувалася, що навіть Цукерку смоктати перестала.

– Ти звідки взявся? – Запитала Марійка. – Що ж мені тепер, вставати з дивана та нести тебе назад на кухню?

– Я й сам дійду! – образився Вареник. – Ти ось мені краще скажи, чому ти мене зробила таким лінивим, що з мене всі сміються!

– Подумаєш, сміються, – промимрила Марійка. – І з мене всі сміються, і нехай сміються! Мені байдуже!

– А мені не байдуже! – розсердився Вареник.

– Не хочу я бути таким лінивим! Що я, гірше за інших вареників, чи що?

– Так, – втрутилася М’ятна Цукерка, – що він, гірший за інших вареників?

– Бідолаха, – сказав Вареник Цукерці, – як Марійка з тебе знущається! Їй ліньки навіть зняти з тебе папірець!

– Ой, правда, як я це терплю? – здивувалася Цукерка і спритно зіскочила на підлогу під диван.

– Втекла, – буркотливо сказала Марійка- ну й добре. Ось ти, Варенику, йди сюди. Так і бути, я тебе з’їм!

– Ще чого! – посміхнувся Вареник. – Ти мене спочатку зроби як слід! Та піди на кухню і помішай Кисіль, бо він сказав, якщо ти цього не зробиш, він втече!

– А мені ліньки йти, – відповів Вареник. – Іди сама сюди.

– І мені ліньки! – позіхнула дівчинка.

У цей час у кімнату зайшла Бабуся.

– Який смішний! – здивувалася вона і поклала Вареник на тацю з посудом.

Хотів наш герой кудись втекти, але… полінувався. Навколо нього штовхалися тарілки та чашки та хором кричали:

– На кухню! На кухню!

– Як би не так! – бурчав Вареник.

Але тут Бабуся взяла тацю і понесла з кімнати. Побачивши, що його справді несуть на кухню, наш Вареник в коридорі втік з таці. Дуже не хотілося йому повертатися на кухню, де з нього всі сміялися і кепкували!

З коридору Вареник прошмигнув на сходи, скотився сходами і опинився… на вулиці.

І пішов наш Вареник мандрувати. Зазирнув він у одну квартиру, а там якраз маленька дівчинка приготувалася ліпити вареники. Замісила вона тісто, приготувала сир на тарілці і побачила нашого героя. І навіть руками сплеснула.

– Ой, який товстий та симпатичний!

– Це я симпатичний? – посміхнувся Вареник.

– А чому б і ні? – каже маленька господиня. – Ніколи мені гарні вареники робити. Нароблю я краще таких ледарів, як ти.

Змішала вона тісто і сир разом і давай ліпити чи то кульки, чи то квадратики – не зрозумієш що. Даремно наш Вареник умовляв її не лінуватися і приготувати нормальні гарні вареники. Дівчинка тільки відмахувалася:

– Ось і ще! І так піде!

Зітхнув Вареник і пішов собі мандрувати далі. Багато потім із ним було пригод. І багато з’явилося на світі його сестер і братиків, точнісінько таких, як він. Їх так і звуть тепер – ліниві вареники. Хоча вони жахливо ображаються і вважають, що ліниві не вони, а ті, хто їх такими робить.