Лисичка з крокодилячими сльозами

Якось лисичка Гуля готувала собі обід, та їй довелося чистити багато цибулі. Від цибулі Гуля почала плакати. Її очі стали червоними, а щоки – мокрими. Лисичка вийшла на вулицю провітритися, і там її, всю заплакану, побачив зайчик.

– Лисичко, чому ти плачеш? Що трапилося? – запитав зайчик.

Гуля спочатку хотіла сказати, що це від цибулі, але раптом пошуткувала над зайчиком:

– Плачу я, бо сумно мені. Ніхто зі мною не спілкується, ніхто не розповідає казок. Зайчик був добрим і пожалів лисичку Гулю. Він запропонував їй прочитати казочку, не дивлячись на те, що трохи боявся: а раптом лисиця його з’їсть. На щастя, Гуля була не голодна, тому вона із задоволенням послухала казочку, яку прочитав їй чуйний зайчик та навіть подякувала йому.

«Як я вдало прикинулася біднесенькою!» – думала про себе Гуля. Дурний зайчик повірив мені, та ще й розважив казочкою.

Наступного дня Гуля трохи занудьгувала і вирішила повторити свій вчорашній жарт з цибулею. Порізавши цибулину, лисичка знову вийшла заплакана на двір. На цей раз їй зустрівся ведмедик.

– Лисичко, чому ти плачеш? Тебе образили? – запитав ведмедик. Він ще був маленьким за віком, але вже вмів захищати тих, хто слабше.

Гуля поміркувала та відповіла:

– Плачу я, ведмедику, бо тяжко мені самій збирати ягоди. Кошик такий важкий, хоч жменями додому занось!

– Не плач, лисичко. Я тобі в цьому допоможу, – відповів ведмедик.

Гуля принесла йому кошик, а він пішов до лісу і приніс їй повний кошик ягід.

«Навіщо мені стільки ягід?» – думала про себе Гуля. «Треба було щось інше придумати. Але все одно приємно, що я так легко обдурила ведмедика».

Наступного дня Гуля повторила свій фокус з цибулею. На вулиці їй на цей раз зустрівся вовчик. Він побачив заплакану лисицю, але добре пронюхав запах цибулі. Вовчик одразу здогадався, чому Гуля заплакана, але спитав:

– Лисичко, чому ти плачеш?

Він вже чув від зайця та ведмедя, що лисиця ходить заплакана, але тепер він почав здогадуватися, в чому справжня причина.

– Ой, вовчику! – заголосила Гуля. – Щось мені останнім часом не щастить. Дах в моїй хаті став таким хистким, що хитається від вітру. А коли дощ, то взагалі біда. А я така слабенька стала, самій не впоратися. Дивись, ще вітер мене забере.

Насправді, нічого такого не було. Просто Гуля захотіла, щоб вовчик допоміг їй замінити старий дах на новий.

Вовчик хитро всміхнувся і сказав:

– Що ж, лисичко. Я допоможу тобі з дахом. Але спочатку я дам тобі один лікувальний напій, який додасть тобі сил та вилікує твій поганий настрій.

Гулі навіть стало цікаво: що це за напій такий. Коли вовчик приніс напій та дав Гулі його випити, вона скривилася після першого ж ковтка:

– Ой, який же він кислий! Не буду його пити.

– Ні, Гулю, пий до дна, а потім я тобі ще один принесу. Тільки так ти зможеш позбавитися від слабкості, поганого настрою та повернути удачу, – сказав вовчик.

Але напій був таким кислим, що Гуля більше не могла його пити і, нарешті, зізналася вовчику, чому плакала, та як обдурила зайця та ведмедика.

– Бачиш, Гулю, обман рано чи пізно розкривається. І зайчик, і ведмедик щиро тобі допомагали, а ти обдурила їх. Наступного разу, коли ти справді будеш плакати, вони вже не повірять тобі. Хоч ти, Гулю, і лисичка, але сльози в тебе крокодилячі.

– Як це? – запитала здивована Гуля.

– Це значить – несправжні, удавані.

Гуля пообіцяла більше ніколи не обманювати. І не лише тому, що потім їй ніхто не повірить, а тому, що їй стало соромно обманювати хороших звіряток. А ось вовк її не обдурив, та допоміг полагодити дах.