Лисиця, олень і ворон

У далекі часи жили собі лисиця, олень і ворон. Щодня зранку вони відправлялися у різні сторони на пошуки їжі, а ввечері знову збиралися разом і розповідали один одному, де чим можна поживиться. Одного разу лисиці не повезло: цілий день шукала вона здобич, але так нічого й не знайшла. Позаздрила голодна лисиця оленеві: той усюди знаходив траву й завжди повертався додому ситий. Вирішила лисиця погубити оленя й каже йому:

– Послухай, оленю, знаю я на заході одне велике пасовище. Трава там смачна-пресмачна. Іди завтра туди, і ти наїсися до відвалу.

Повірив олень і на другий день пустився в дорогу. Ішов він, ішов і прийшов на поле, де росло густе жито. Але поласувати йому так і не вдалося – він відразу ж потрапив у капкан. Увечері лисиця й ворон повернулися додому, а оленя немає і немає. Затурбувався ворон і питається лисицю:

– Куди це наш олень запропастився?

Розповіла йому лисиця про пасовище. Прилетів ворон на житнє поле, бачить: олень у пастці. Ворон і каже йому:

– Я полечу до господаря поля, сяду на його юрту й закричу: “Готуй мотузку!” Старий відразу прибіжить до тебе, а ти лежи й не ворушися. Він подумає, що ти неживий, звільнить тебе з капкану, а сам сяде поруч покурити. Тоді ти підхоплюйся і втікай що є сили.

Полетів ворон до юрти, де жив старий, і закричав: “Готуй мотузку, олень у пастці!”

Вискочив старий з юрти, кинувся на поле. Бачить: лежить прекрасний олень і не поворухнеться, ніби мертвий. Зрадів старий гарній здобичі, розчепив капкан, витер піт з лиця і сів покурити. Отут олень підхопився й пустився навтьоки. Старий почав сваритися, знову налаштував капкан та поплентався додому ні із чим, проклинаючи себе за неуважність.

А лисиця чекає-чекає, а олень з вороном усе не повертаються. Вирішила піти у поле: може вдасться поживиться оленячими потрухами. Та й сама попала в капкан!