Марко Багатий

Був собі пан Марко. Жив-поживав, добра наживав, лихо його не знало, стороною обходило. Якось, зимовим вечором, постукав до нього в хату старець:

— Пустіть, пане Марку, переночувати.

Не хотів Марко впускати нічліжника, але старець таки впросився. Пан дав йому повечеряти, постелив на лавці під вікном.

Полягали спати. Аж вночі хтось підійшов під вікно й говорить до старця:

— Сьогодні в селі народилися три рожденики: овечка, баранчик і вдовин син.

А старець відповідає:

— Овечка буде на користь господарю, баранчика вовк з’їсть, а вдовиному синові Василеві буде Маркова доля.

Пан Марко усе те чув. Вранці старець пішов. А пан зажурився: як би так зробити, щоб не поступитися своєю долею вдовиному синові Василеві?

Він розпитав, де народилася овечка, і сказав господарю:

— Овечка буде вам на користь…

Пішов до тих, у кого народився баранчик:

— Продайте мені баранчика.

— Він ще малий, — відповідають.

— Що хочете дам — продайте!

Продали. Тоді пан питає:

— А де живе вдова, що сина Василя народила?

Знайшов. Каже:

— Продай мені дитину.

— Як же я продам сина? — зітхає вдова.

Але пан умовив жінку — вона була бідна. Взяв хлопчика, загорнув у пелюшки, повіз у ліс. Мороз тріщить. У снігу дитину й лишив. А сам додому — мов нічого й не було.

— Звари мені того баранчика, — каже дружині, — на вечерю.

Зварила. Щоб охолонув, поставила на вікно. Аж звідкись узявся вовк — схопив баранчика і зник.

У той самий час їхав лісом дядько з жінкою. Побачили вогонь. Підійшли — а біля багаття сидить дитина, біля неї — пляшечка з молоком. Грається квіточками, а навколо мороз. Взяли дитя додому, назвали Василем. Росте хлопець — не по днях, а по годинах.

Минув рік — уже красень-парубок. Приїхав якось пан Марко до дядька. Побачив хлопця, дивується:

— У вас дітей не було — звідки такий хлопець?

— Їхали ми з жінкою лісом — знайшли, узяли до себе.

Пан Марко згадав — вовк баранчика з’їв, а доля його перейшла до хлопця.

Каже:

— Напиши, хлопче, листа моїй пані.

Дядько не хоче пускати хлопця, але Марко вмовив.

У листі написав: «Того хлопця вбий до мого приїзду. Інакше вижену тебе з дому».

Іде хлопець. Аж тут — старець:

— Куди йдеш?

— Несу листа пані.

— Дай подивлюсь.

— Ні, пан просив не показувати.

— Я тільки потримаю, не читатиму.

Хлопець дав. Старець підмінив листа. В новому було: «Звінчай хлопця з нашою наймолодшою дочкою».

Прийшов хлопець до пані. Прочитала вона — і звінчала його з дочкою.

Приїжджає пан:

— Що ти накоїла?!

— Як ти писав, так і зробила.

Показала листа. Пан зрозумів, що старець підмінив. Почав підступ думати.

Каже зятеві:

— Іди вночі до смолярів, перевір, чи гнали смолу.

А сам до смолярів:

— Цілу ніч гніть смолу. Хто прийде о дванадцятій ночі — киньте в котел. Як навіть я прийду — не впізнавайте мене!

А зять тим часом заснув і проспав. А пан Марко подумав, що його вже зварили, — сам пішов у ліс.

Смолярі схопили — і в котел. А він кричить:

— Я ваш пан Марко!

— Ми не знаємо ніякого Марка — так нам наказав пан Марко.

Зварили його в смолі. А зять залишився на всьому його хазяйстві.