Наречений з того світу

У місті Шаргород жили двоє молодих людей, обом ще не виповнилося шістнадцяти років. Вони були друзями, разом сиділи за однією партою у школі та вивчали Тору. Якось той, який був старшим, захворів і невдовзі і помер. Велике було горе молодшого, але поступово він став забувати свого товариша. Минули роки, і Нахман, так звали молодшого, задумав одружитися. Незабаром він заручився і став готуватися до весілля. Настала ніч напередодні весілля. За звичаєм, наречений у ніч перед весіллям не повинен залишатися один, бо цієї ночі йому загрожують підступи нечистої сили.

Близько опівночі Нахман вийшов ненадовго надвір, і раптом до нього підійшов його покійний друг. Наречений спочатку злякався, але незабаром почав відповідати на питання покійника, розповів йому, що завтра вранці у нього весілля. Небіжчик замість привітань почав кликати Нахмана до себе, щоб показати, як він живе. Але наречений про те і чути не хотів, мовляв, йому час спати, бо завтра має встати на світанку. Але покійний друг так просив, так наполягав, нехай зайде всього, мовляв, на двадцять хвилин, на що наречений погодився. Прийшли вони в дуже гарний будинок, весь обставлений гарними меблями. Бачить наречений, на круглому столі лежить підручник Гемари. Запитує покійник нареченого:

– Давай, любий мій, позмагаємось, хто краще пам’ятає те, що ми вивчали в юності. Ти, мабуть, уже встиг усе забути

Це зачепило Нахмана за живе, він сів до столу і завів із покійним товаришем дискусію на вчену тему.

Раптом Нахману здалося, що вони сперечаються вже понад годину. Він підвівся і почав прощатися з товаришем, але той усе не відпускав його, продовжував сперечатися з приводу уривку, який вони щойно обговорювали.

Нарешті наречений попрощався і вийшов надвір. Пройшов кілька вулиць, прийшов на свою, підійшов до будинку що за диво: замість знайомого приземкуватого будинку, з якого він вийшов годину тому, стоїть інший будинок, а в будинку зовсім інші кімнати, інші меблі та зовсім інші люди. Ніхто не може сказати, де мешкає його тесть. Бачить він: люди тільки сміються з його слів, а одяг у них з усім не такий, як у нього, а на його одяг перехожі косяться з подивом. Розгублений наречений почав  питати незнайомих йому людей про своїх близьких, але їх ніхто не знав.

В одному будинку він натрапив на старого, якому було сто двадцять років. Старий почав згадувати історію, яку чув у дитинстві, історію про те, як у сусіда сто п’ятдесят років тому вийшов уночі напередодні весілля з дому наречений і назад не повернувся.

Тут наречений зрозумів, що одна година на тому світі дорівнює ста п’ятдесяти рокам на цьому. Від горя наречений відразу посивів і почав молитися, просячи смерті у Бога. Того ж дня він помер.

Ця історія записана у старому шаргородському літописі – пінкасі.