Очі старого

Жив-був Яначек, і не було в нього нікого в усьому білому світі. І ось одного разу зустрівся йому старий. Він сидів на порозі своєї халупи, і замість очей у нього зяяли порожні чорні дірки.

– Дідусю, чи не знайдеться в тебе якоїсь роботи? – Запитав Яначек.

– Чому ж не знайтись, знайдеться. Потрібен мені пастух, щоб пас мої кози на соковитому лузі, – сказав старий, і хлопчик найнявся до нього на службу.

– Але стережися, – застеріг він Яначека. – Не ходи до пагорба в гущавині лісу. Живуть там злі відьми Єжинки. Вони й викрали мої очі!

– Не хвилюйся, діду, – відповів помічник. – Я не ликом шитий.

Взявся Яначек за роботу. День пасе кіз на соковитому лузі, два, і бачить – обмаль стало трави, не наїдаються кози. Вирішив він пасти їх ближче до пагорба.

Зрізав він кілька довгих гілок із ожинового куща, заправив їх за криси свого капелюха і погнав череду в ліс.

Сидить Яначек, доглядає кіз, як раптом постала перед ним дівчина невимовної краси і каже:

– На, пастушок, візьми ц яблучко.

Зрозумів Яначек, що перед ним не інакше як хитра Єжинка, і відповідає:

– Дякую, та тільки в саду мого господаря я можу брати будь-які яблука.

Єжинка, бачачи, що не вмовить хлопця, зникла.

Незабаром перед Яначеком постала інша дівчина і простягла йому червону троянду.

– У саду мого господаря троянд не порахувати, – сказав він, і дівчина зникла.

З’явилася третя дівчина та запропонувала йому золотий гребінець.

– Дозволь розчесати твої волосся, пастушок, – попросила вона.

Щойно підійшла до нього дівчина, висмикнув Яначек з-за криси свого капелюха ожиновий прут і зв’язав їй руки міцно-міцно. Знав юнак – втратить Єжинка чаклунську силу, якщо торкнеться її ожиновий прутик.

– Рятуйте, сестрички! – Закричала дівчина.

Примчали їй на допомогу дві сестри, але Яначек і їх зв’язав, і побіг додому за старим.

Повернулися вони разом, і бачать – рвуться з путів Єжинки, але даремно.

– Ану, де очі господаря, зізнавайтесь! – Запитав Яначек.

– Я покажу, – сказала старша сестра.

Пішли вони вздовж берега річки до печери, де берегли Єжинки вкрадені очі. Яких очей тут не було! Єжинка витягла першу-ліпшу пару очей з купи і простягла старому.

Приміряв очі старий і мало не задихнувся від жаху.

– Я бачу верхів’я дерев, метеликів та кажанів! – Вигукнув він. – Це не мої очі, це очі сови! Забери їх!

Схопив Яначек Єжинку і кинув її в річку.

Настала черга середньої сестри вибирати очі. Приміряв їх старий і затрусився від страху.

– Я бачу темні кущі, вишкірені зуби та язики, забарвлені кров’ю! Це не мої очі, це очі вовка! Забери їх!

Схопив Яначек другу Єжинку і кинув у річку.

Настала черга третьої дівчини. Приміряв старий очі й затремтів від огиди.

– Бачу каламутну воду, змієподібні водорості та срібні плавці! Це не мої очі, це очі риби!

Впала на коліна третя Єжинка, благала:

– Яначеку, дозволь мені ще пошукати!

Приміряв старий іншу пару очей і посміхнувся.

— Ну ось, тепер я бачу пагорб із козами та вірного друга Яначека, — сказав він. – Як я скучив за своїми очима!

Яначек розв’язав Єжинку і повернувся зі старим додому. І жили вони разом довго та щасливо!