Озеро Залиш

Давно колись в одному великому озері була сила-силенна коропів та карасів, і тому на його березі завжди сиділи рибалки.

Та от дивна річ: коли ввечері вони збиралися додому, звідкілясь лунав голос:

— Залиш! Залиш!

Голос наганяв на рибалок такого страху, що вони залишали свої вудки та все, що зловили і тікали додому. Ось чому люди назвали це озеро Залиш.

Якось чоловік на ім’я Міцудзаемон, вирушаючи на рибалку, сказав:

— Хоч би скільки мені не кричали: «Залиш!» — я не послухаюсь! Цілісінький день не клювало; лиш надвечір Міцудзаемону пощастило витягти кілька рибин.

«Ну, тепер і додому  час»,— подумав він і підняв кошичок з рибою. Аж тут, наче з-під землі, пролунало:

— Залиш! Залиш!

— А чого це я маю залишати рибу, яку сам наловив? — вигукнув Міцудзаемон.

По дорозі додому він зустрів вродливу молодицю.

— Пробачте, ви не продали б мені трохи риби? — спитала вона.

— Не можу. Хочу вернутися додому з гостинцем,— непривітно відповів Міцудзаемон.

Обличчя в молодиці посуворішало.

— Тож не продасте? — знову спитала вона.

— Не продам! — відповів Міцудзаемон і подався додому.

— Гей, жінко, подивись  скільки риби я зловив! — похвалився він перед жінкою, прийшовши додому, і помахав кошичком.— А знаєш, я оце зустрів якусь сердиту молодицю.

— Яку? — спитала жінка.

— Кажу ж тобі — сердиту. Вимагала, щоб я продав їй риби.

— Може, таку? — Жінка повернулася до нього обличчям і вигукнула: — Залиш!

То була молодиця, з якою він недавно зустрівся.

— Ой, це ти? Міцудзаемон упав непритомний.

Через деякий час він прийшов до тями і побачив, що він не вдома, а в лісі, глухому й темнющому. Ні вудки ні риби біля нього не було.