Перегони з годинником
Завадович Роман Михайлович
Кожного вечора Лесь Побігдесь побіжить десь і не покладе до шкільної торби того всього, що йому потрібне на завтра. Книжки тут, зошити там, лінійка бо-зна-де, а циркуль зовсім зникне, мов і він побіг десь. Уранці треба бігати, все це вишукувати і в торбу запихати.
Та ще й з ліжка вставати так тяжко-тяжко! . .
Марушка-Чепурушка вже геть причепуриться, а Лесь все ще під ковдрою сопе. Коли Марушка його будить, то він щось там умгукне, а вже велику ласку їй зробить, як у відповідь позіхне . . .
Але й Лесь знає, що з годинником жартувати не можна, тож в „останню хвилину” героїчно вилазить з-під м’якої ковдри, мов рак з печери, і починається збирання до школи. Все треба самому зробити, бо мама й тато вже пішли на роботу. ..
Грюкають двері, плюскотить вода з незакрученого крану, тарабанять тарілки і падають на підлогу ложки. Молоко так перегрілося на кухні, що спересердя вибігло з горщика і загасило газ. Та стінного годинника це зовсім не обходить: він без жадного милосердя показує, що за п’ять хвилин неминуче треба виходити. П’ять хвилин! А Лесь має ще постягати книжки і шкільне приладдя, почистити зуби й черевики, зав’язати краватку, зачесатися. . .
Лесь уже не ходить і не підбігає, а галопує, мов коник на перегонах. Отаке диво: годинник ледве-ледве рухається, а годі його наздогнати!
Нарешті Лесь і Марушка виходять з мешкання. Лесь ступив не більше як п’ять кроків по сходах і раптом — стій! Забув ключа від шкільної шафки.
Вертається Лесь до хати, добуває ключа з шухляди і, стрибаючи, мов кенґуру по австралійській пустелі, здоганяє сестру. Вже збіг на нижчий поверх, як нараз — стій! Забув зошита від математики.
Женеться Лесь сходами нагору, хватає зошита із стола, запихає його в кишеню (нема ж часу!) і летить сестричці навздогін. Збіг на саму долину і знову — стій! Нема довідки на автобус. Ще раз вибиває Лесь черевиками алеґретто (він учиться музики) по сходах нагору.
Марушка не може довше чекати! Вона не може спізнитися до школи! Зникла за рогом. А Лесь Побігдесь, задиханий, зіпрілий і збентежений, біжить до зупинки автобусів. Автобус уже поїхав — він також мусить бути точний! Лесь їде наступним автобусом і — спізняється до школи.. .
Марушка рада б помогти братікові в його турботах. Останнім часом вона взялася на способи: звечора, перед тим, як лягати спати, вона пришпилює на всіх поличках, шафках і на стіні над етолога великі білі картки з чіткими написами: “Задачі”, “Ключі”, “Довідка на автобус”, навіть “Шапка”, “Скрипка”, і “Другий сніданок”.
Вранці Лесь усе це читає і збирає. Часом це йому помагає . . .
Джерело:
“Веселка”
Журнал для української дітвори
Жовтень, 1963 р.
Видання Українського Народного Союзу
м. Нью – Йорк
Я в захваті 🤩
Це правда