Про гречану крупу, яка сиділа у банці

Вона справді сиділа в банці, а банка стояла на полиці на кухні. Поруч стояла інша банка, і в ній сиділа Пшенична Крупа, велика приятелька Гречаної. Цього ранку Гречана Крупа прокинулася раніше, ніж звичайно, і легенько постукала в стінку банки, щоб дізнатися, чи прокинулася вже Пшенична Крупа чи ні. Виявилося, що Пшенична Крупа і не думала спати.

— Ви знаєте, сусідко, – жалібно сказала вона, – я всю ніч не могла заснути! У кутку шкрябалася якась миша, і мені здавалося, що зараз вона залізе і всю мене з’їсть!

— Який жах! — злякалася Гречана Крупа. — І куди дивиться наш кіт Барсик?

— Він дивиться тільки в банку зі сметаною, — буркотливо зауважила Вівсянка. Зовсім забув свої службові обов’язки.

Тут усі крупи, що сиділи в банках, почали зітхати та ойкати, бо нікому не хотілося бути з’їденими мишами. І у всіх страшенно зіпсувався настрій.

— Подумаєш, злякалися якоїсь миші! — хоробро сказала Кастрюля з полиці. – Ей ви, сміливці!

— Вам добре, пані Кастрюля, — жалібно відповіла Пшенична Крупа.

— Ви велика та залізна. Вас миша не їстиме!

І всі при цьому заздрісно зітхнули.

А тим часом у кухню зайшов хлопчик Іванко. Його мама, яка завжди приділяла багато уваги крупам, кашам і каструлям, сьогодні надовго пішла у справах і доручила хлопчику зварити гречану кашу собі і їй теж.

— Ну, для мене це дрібниці! – Заявив Іванко.

— Але спочатку порадься з сусідкою Дарією Іванівною, — нагадала мама перед відходом.

«Ще чого , радитись! — подумав Іванко. — Що я, маленький, не знаю, як кашу зварити?

Іванко взяв з полиці найбільшу Каструлю і налив у неї води до країв.

— Чи не забагато? — запитала Кастрюля.

— В самий раз! – вирішив Іванко.

Потім він узяв банку і почав сипати у воду Крупу.

— Вибачте, але для мене тут мало місця! — вигукнула Крупа. Іванкові довелося взяти кухоль і вичерпати частину води з Каструлі. Потім він знову почав сипати Крупу, і сипав доти, доки йому не здалося, що, мабуть, уже вистачить сипати.

Крупа давно кричала: «Досить!» — але Іванко її, на жаль, не чув. Він поставив Кастрюлю на вогонь і втік до кімнати читати цікаву книжку. Але не встиг він прочитати і двох сторінок, як відчув дуже неприємний запах, що долинав із кухні.

— Горю, горю! — кричала Гречана Крупа.

Іванко помчав на кухню і побачив страшне видовище. Виявляється, Крупі було дуже жарко в Каструлі. Знемагаючи від спраги, вона швидко випила всю воду і почала… горіти! Іванко налив у Каструлю два кухлі води, і все начебто заспокоїлося. Тільки Кастрюля скривджено зашипіла. Вона скаржилася, що на ній від жару потріскалася вся емаль, але Іванко не звернув на це жодної уваги і помчав до кімнати — дочитувати історію про білого пса. Тим часом Крупа скоренько випила й ці два кухлі води й так погладшала, що їй стало тісно в Каструлі.

— Уф! — сказала Крупа і полізла з Каструлі на плиту.

— Іванку! Де ти? — з жахом закричали всі крупи на полиці.

Іванко швидко примчав — дізнатися що робиться на кухні, і так як каша тепер в одній каструлі не вміщалася, то довелося частину перекласти в іншу каструлю. Тепер Іванко вже не йшов до кімнати. Він узяв книжку з собою і читав її на кухні, водночас помішуючи кашу в обох каструлях. Час від часу він скоса поглядав на Крупу, чи не влаштувала вона якоїсь нової каверзи? Але все йшло добре, і нарешті Іванкові здалося, що, мабуть, уже вистачить варити кашу. Він зняв її з плити і почав пробувати. Чомусь вона вийшла пісна. Чому? У мами завжди була смачна. І до того ж розсипчаста, а ця вийшла липка, як тісто!

— Ну і розмазня! – сказав Іванко і кинув ложку з кашею.

Тут над кашею почали глузувати всі крупи.

— Гей ти, розмазня! – кричали вони.

— Розмазня! — сердито підтвердила Кастрюля, наповнена кашею.

Тільки Велика Ложка тихо помітила, що розмазня, мабуть, сам Іванко: такий великий хлопчик, і не може зварити кашу! Але тут на кухню прийшла Сусідка. Вона тільки зітхнула, побачивши що натворив Іванко.

А крупи та каструлі зраділи: «Нарешті прийшла справжня господиня!» Гречана Крупа ледь не сама стрибнула на сковорідку. А води в каструлі було стільки, скільки потрібно. Не більше та не менше.

Каша вийшла чудова: смачна та розсипчаста. Мама їла і тільки прихвалювала:

— Молодець, Іванку!

Але Іванко був чесним хлопчиком.

— Знаєш, мамо, – почервонівши, сказав він, у мене вийшла не каша а розмазня … Але тепер то я знатиму, як варити кашу!